Адвокатське об'єднання «Самуляк та партнери»

  • Home
  • Ukraine
  • Ternopil
  • Адвокатське об'єднання «Самуляк та партнери»
Call Directions Contact the practice

Адвокатське об'єднання «Самуляк та партнери» Перетворюємо знання закону на результат 💪🏻

🏡⚖️ ЄСПЛ визнав порушенням права на доступ до суду неможливість судового перегляду рішення, щодо публічних торгів на оре...
05/11/2026

🏡⚖️ ЄСПЛ визнав порушенням права на доступ до суду неможливість судового перегляду рішення, щодо публічних торгів на оренду муніципального майна.

🇭🇷 29 жовтня 2026 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі FIŠIĆ v. CROATIA, у якій розглянув питання доступу до суду для учасника процедури публічних торгів на оренду громадських місць, який не міг оскаржити рішення мера про вибір переможця торгів.

💁🏻‍♂️ 15 березня 2017 року мер муніципалітету Жупа Дубровацька доручив муніципальному комітету організувати тендер на оренду частини громадських місць муніципалітету, зокрема для торгових кіосків. Заявник, Олівер Фішич, громадянин Хорватії, 1968 року народження, який проживає в Брашині, подав пропозицію щодо оренди місця під торговий кіоск у Брашині в розмірі 16 хорватських кун за квадратний метр на день. Інший учасник торгів, N.P., запропонував за те саме місце 11 кун. Комітет, застосувавши положення місцевого рішення про оренду громадських місць, що надавало пріоритет попередньому орендареві, запропонував N.P. укласти договір оренди за вищою ціною, поданою заявником. N.P. погодилася, і 26 квітня 2017 року мер прийняв її пропозицію та уклав з нею договір оренди.

📝 Муніципальна рада відхилила заперечення заявника. Адміністративний суд Спліта скасував рішення Муніципальної ради як ухвалене з перевищенням компетенції, але залишив у силі рішення мера, визнавши, що факти встановлено правильно, а закон застосовано належним чином. Вищий адміністративний суд 24 вересня 2020 року скасував це рішення та визнав позов неприйнятним, оскільки рішення про оренду громадських місць є не адміністративними актами, а актами управління майном, які не підлягають адміністративному судовому перегляду. Конституційний Суд відхилив скаргу заявника як явно необґрунтовану, визнавши обмеження права на доступ до суду конституційно прийнятним.

👨🏻⚖️ Суд нагадав, що стаття 6 § 1 у її цивільному аспекті застосовується, якщо існує справжній і серйозний спір щодо "права", яке, принаймні на підставі спірних підстав, визнається національним законодавством, а результат провадження є безпосередньо вирішальним для цього права. Він також нагадав, що в тендерних процедурах учасники мають процесуальне право на законний і належний розгляд пропозицій за умови, що перевага, яка була б надана, породжувала б цивільне право. Право на доступ до суду не є абсолютним, проте обмеження не повинні зменшувати доступ настільки, щоб порушувалася сама суть цього права; вони мають переслідувати легітимну мету та бути пропорційними.

Крім того Суд зазначив, що не може бути сумнівів щодо існування «права» у значенні статті 6 § 1, якщо матеріальне право, визнане в національному законодавстві, супроводжується процесуальним правом на забезпечення його реалізації через суд. Сам факт того, що формулювання правового положення надає елемент дискреції, сам по собі не виключає існування права. Тому стаття 6 застосовується, коли судове провадження стосується дискреційного рішення, яке призводить до втручання в права заявника.

Однак, стаття 6 не застосовується, якщо національне законодавство, не надаючи права, надає певну перевагу, яку неможливо визнати в судах. Така ж ситуація виникає, коли права особи згідно з національним законодавством обмежуються лише надією на отримання права, тоді як фактичне надання цього права залежить від цілком дискреційного та необґрунтованого рішення органів влади.

У деяких випадках національне законодавство, хоча й не обов'язково визнає, що особа має індивідуальне право, все ж надає право на законну процедуру розгляду її заяви, що включає, наприклад, постанову компетентного суду про те, чи було рішення свавільним або таким, що перевищує його повноваження, або чи були допущені процесуальні порушення. Це стосується певних рішень, коли органи влади мають виключно дискреційні повноваження надавати або відмовляти у наданні переваги чи привілею, і коли закон надає відповідній особі право звернутися до судів, які можуть скасувати рішення, якщо визнають його незаконним. У такому випадку застосовується стаття 6 § 1 Конвенції за умови, що перевага чи привілей, після надання, породжують цивільне право.

🔍 Суд зазначив, що спір був справжнім і серйозним, адже заявник стверджував, що рішення мера порушило умови тендеру та вимогу рівних умов для всіх учасників. Суд констатував, що мер не здійснював необмежених дискреційних повноважень: відповідно до закону такі операції мають проводитися через обов'язкову процедуру публічних торгів, а договір міг бути укладений лише з учасником, який відповідає вимогам тендеру та подав найкращу пропозицію. Суд встановив, що, за національною практикою, кожен учасник торгів, який відповідає тендерним вимогам, має право конкурувати на рівних умовах, а це є наслідком права на вільну ринкову конкуренцію та рівний правовий статус підприємців, гарантованого статтею 49 Конституції Хорватії. Отже, заявник мав "право", яке аргументовано визнається національним законодавством, і воно мало окремий майновий інтерес та було "цивільним". Тож стаття 6 застосовувалася, а заперечення Уряду щодо несумісності ratione materiae Суд відхилив.

Щодо суті Суд зазначив, що відмова розглядати позов заявника становила обмеження права на доступ до суду. Вона ґрунтувалася на підході, який Вищий адміністративний суд застосував 26 січня 2015 року, скасувавши усталену практику, що діяла з 2008 року. Суд констатував, що ні те рішення, ні рішення у справі заявника не містили детального обґрунтування, чому рішення, ухвалене в ході тендеру на оренду муніципального майна, слід вважати неадміністративним актом, і не посилалися на жодну судову практику чи доктрину. Суд також зазначив, що національні суди згодом повернулися до попереднього підходу й відновили судовий перегляд законності та правильності проведення тендерів, тож ситуація заявника була історичною, обмеженою певним періодом, і більше не існує. За таких обставин Суд визнав складним прийняти аргумент Уряду, що судовий перегляд підриватиме автономію місцевого самоврядування. Муніципалітети зобов'язані організовувати публічні тендери й укладати договори лише з учасниками, які відповідають вимогам, а судовий контроль за дотриманням цих правил забезпечує законність процедури та підзвітність щодо розпорядження муніципальним майном. Суд дійшов висновку, що неможливість судового перегляду рішення мера обмежила право заявника на доступ до суду настільки, що порушила саму суть цього права.

⚖️ Суд одноголосно визнав, що було порушення статті 6 § 1 Конвенції.

💶 Суд присудив заявнику 4 000 євро відшкодування моральної шкоди та 2 660 євро компенсації судових витрат, а також будь-які податки, що можуть нараховуватися. Суд зазначив, що поновлення національного провадження було б марним, оскільки воно стосувалося тендеру 2017 року.

Покликання на судове рішення — у першому коментарі 👇👇👇

⚖️Будь-який суддя, щодо якого існують обґрунтовані підстави відсутності безсторонності, повинен заявити самовідвід.📅22 ж...
04/11/2026

⚖️Будь-який суддя, щодо якого існують обґрунтовані підстави відсутності безсторонності, повинен заявити самовідвід.

📅22 жовтня 2026 року Європейський суд з прав людини ухвалив остаточне рішення у справі ANNA POGHOSYAN v. ARMENIA.

👩‍💼Заявниця була відповідачкою у справі за позовом фізичної особи про стягнення заборгованості за договором позики. 26 травня 2016 року Суд загальної юрисдикції першої інстанції районів Арабкір і Канакер-Зейтун міста Єреван ухвалив рішення не на її користь.

📨27 червня 2016 року заявниця подала апеляційну скаргу на зазначене рішення та клопотала про відстрочення сплати державного мита. 10 серпня 2016 року Апеляційний суд у цивільних справах прийняв апеляційну скаргу до розгляду та задовольнив її клопотання.

🗓️13 січня 2017 року заявниця подала клопотання про відвід двох із трьох суддів, які розглядали її справу. Зокрема, вона стверджувала, що судді К.C. і Т.Н. були упередженими щодо неї, оскільки 3 червня 2011 року обидва зазнали дисциплінарних стягнень, накладених тодішньою Радою правосуддя, за скаргою її чоловіка, який виступав представником у справі, що перебувала на розгляді одного з них. Крім того, це було вже друге дисциплінарне стягнення, накладене на суддю К.C., голову колегії, протягом одного року, а третє стягнення призвело б до його звільнення. Заявниця зазначила, що сама по собі ця обставина не обов’язково ставила б під сумнів неупередженість суддів, якби вона була лише клієнткою адвоката, який ініціював дисциплінарне провадження. Однак, оскільки вона була дружиною цього адвоката, на її думку, виникали об’єктивно обґрунтовані сумніви щодо їхньої неупередженості.

📑16 січня 2017 року обидва судді окремими ухвалами відмовили в задоволенні клопотання заявниці про їх відвід. Вони зазначили, що з огляду на те, що між моментом, коли заявниця дізналася про склад апеляційного суду, та поданням клопотання про відвід минуло понад п’ять місяців, таке клопотання було спробою чинити на них неправомірний вплив, тиск або залякування, якому вони зобов’язані протидіяти.

Посилаючись норми Суддівського кодексу, судді зазначили, що він передбачав відвід «коли суддя є упередженим щодо сторони у провадженні, її представника чи захисника або будь-якого іншого учасника провадження». Вони вважали, що ця підстава для відводу до них не застосовувалася. Насамперед судді наголосили, що формулювання «є упередженим» у зазначеному положенні не може тлумачитися як «може бути упередженим», оскільки правові норми мають тлумачитися відповідно до буквального значення використаних у них слів і виразів.

🧩Судді вважали сумніви заявниці теоретичними, зазначивши, що не виявляли ворожості чи недоброзичливості, а навпаки – задовольняли її процесуальні клопотання, зокрема щодо відстрочення сплати державного мита. Вони також наголосили, що Суддівський кодекс передбачав відвід через упередженість щодо учасників провадження, але не членів їхніх сімей, і що без клопотання заявниці вони не знали б про зв’язок її чоловіка, згаданого в матеріалах справи, з адвокатом, який подав дисциплінарну скаргу проти них. Ухвали про відмову у відводі оскарженню не підлягали.

🏛️26 січня 2017 року Апеляційний суд у цивільних справах відхилив апеляційну скаргу заявниці як необґрунтовану та залишив рішення Районного суду без змін. Суд також відхилив клопотання заявниці про дослідження компакт-диска, який, за її твердженням, містив запис розмови між її чоловіком і позивачем, що підтверджував факт погашення заявницею боргу. Апеляційний суд дійшов висновку, що заявницю не було позбавлено можливості подати цей доказ під час розгляду справи в районному суді.

✍️25 лютого 2017 року заявниця подала касаційну скаргу, у якій, inter alia, порушила питання щодо відмови двох суддів заявити самовідвід у її справі.

🚫3 травня 2017 року Касаційний суд визнав касаційну скаргу заявниці неприйнятною через відсутність підстав для її задоволення. Заявниці було вручено відповідне рішення 10 травня 2017 року.

📚Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна опиратися на: (i) суб’єктивну перевірку, яка враховує особисті переконання і поведінки конкретного судді, тобто з’ясування того, чи мав суддя особисте упередження або схильність до упередженості у відповідній справі; та (ii) об’єктивну перевірку, яка полягає у встановленні того, чи забезпечив суд і його склад достатні гарантії для виключення будь-яких обґрунтованих сумнівів щодо його безсторонності.

🔍У переважній частині справ, у яких порушувалися питання безсторонності, Суд зосереджувався на об’єктивній перевірці . Водночас між суб’єктивною та об’єктивною безсторонністю немає чіткого розмежування, оскільки поведінка судді може не лише викликати об’єктивно обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності з погляду стороннього спостерігача (об’єктивний критерій), а й стосуватися питання його особистих переконань (суб’єктивний критерій). Тому в окремих випадках, коли складно отримати докази для спростування презумпції суб’єктивної безсторонності судді, вимога об’єктивної безсторонності становить додаткову важливу гарантію.

👁️За об’єктивним критерієм навіть зовнішні ознаки можуть бути важливими. Йдеться про довіру, яку суди в демократичному суспільстві повинні викликати у громадськості. Тому будь-який суддя, щодо якого існують обґрунтовані підстави побоюватися відсутності безсторонності, повинен заявити самовідвід.

Визначаючи, чи були судді K.C. та T.Н. безсторонніми, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції, Суд насамперед зазначає, що матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що судді робили заяви або проводили провадження у спосіб, який міг би викликати сумніви щодо їхнього особистого упередження проти заявниці або її чоловіка за суб’єктивним критерієм. У цьому зв’язку Суд нагадує, що особиста безсторонність судді презюмується, доки не буде доведено протилежне.

🧭Залишається з’ясувати, чи існують, незалежно від особистої поведінки суддів, встановлювані факти, які можуть викликати сумніви щодо їхньої об’єктивної безсторонності. У цьому зв’язку Суд зазначає, що судді K.C. та T.Н. не надали всебічної оцінки доводам заявниці щодо упередженості відповідно до критеріїв, передбачених пунктом 1 статті 6 Конвенції. Зокрема, вони дійшли висновку, що самовідвід був би необхідним лише за умови доведення їхньої упередженості проти заявниці шляхом ворожої поведінки або недоброзичливого ставлення до неї.

📄Таким чином, заяву про відвід було розглянуто виключно з погляду суб’єктивного критерію безсторонності. Судді не перевірили, чи міг склад суду, незалежно від їхньої особистої поведінки, викликати об’єктивно обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності в очах стороннього спостерігача, якби вони залишилися у складі суду (об’єктивний критерій). Суд також зазначає, що рішення суддів, хоча й були ухвалені окремо, містили майже ідентичне, доволі шаблонне обґрунтування. Крім того, вони значною мірою посилалися на те, що чоловік заявниці не був стороною провадження.
👀Однак, на думку стороннього спостерігача, близький сімейний зв’язок між заявницею та її чоловіком - особою, з ініціативи якої щодо суддів було застосовано дисциплінарні стягнення, був би достатнім для виникнення сумнівів щодо їхньої об’єктивної безсторонності.

🔒Відповідно до усталеної практики Суду, присутність у складі суду навіть одного судді, безсторонність якого викликає обґрунтовані сумніви, може поставити під питання безсторонність усього складу суду, оскільки з огляду на таємницю нарад суддів може бути неможливо встановити фактичний вплив такого судді на результат розгляду. За обставин цієї справи сумніви щодо безсторонності складу суду посилювалися тим, що відповідні судді становили більшість його складу, а один із них - K.C. головував у суді.

📋Щодо процедури розгляду та відхилення заяви про відвід Суд не розглядатиме цей аспект безсторонності, оскільки заявниця не висувала відповідного доводу. Водночас Суд зазначає, що національне законодавство, очевидно, не передбачало ані розгляду заяви про відвід суддями, відмінними від тих, чию безсторонність було поставлено під сумнів, ані можливості оскарження в звичайному апеляційному порядку рішення про відвід, якщо його ухвалювали самі відповідні судді.

🌐Підсумовуючи, Суд підтверджує важливість зовнішніх ознак безсторонності для забезпечення об’єктивної безсторонності та, відповідно, впевненості в системі правосуддя. Він також нагадує, що за об’єктивним критерієм безсторонності заявниця мала довести наявність ознак упередженості, підтверджених встановлюваними фактами, а не фактичну упередженість або необ’єктивність суддів. У цьому зв’язку Суд зазначає, що дисциплінарне провадження щодо суддів, яке завершується застосуванням стягнень, є серйозною обставиною, що, у принципі, може істотно вплинути на приватне та професійне життя відповідного судді й бути підставою для обґрунтованої скарги щодо відсутності безсторонності. Тому Суд доходить висновку, що доволі поверховий розгляд доводів заявниці не усунув її побоювань щодо безсторонності двох суддів Апеляційного суду з цивільних справ.

📌За цих підстав суд одноголосно:

1️⃣ Постановляє, що було порушено статтю 6 § 1 Конвенції;

💰Постановляє, що Вірменія зобов’язана протягом трьох місяців виплатити заявнику 3600 євро, як відшкодування моральної шкоди, а також будь-який податок, який може бути стягнуто із цієї суми.

⏳ Практична порада адвокатам: скасування постанови про зупинення досудового розслідування може призвести до закриття кри...
03/11/2026

⏳ Практична порада адвокатам: скасування постанови про зупинення досудового розслідування може призвести до закриття кримінального провадження.

⚖️ Постанова ККС ВС у справі № 752/15954/25 від 15 жовтня 2026 року.

👩🏻‍⚖️ Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 29 липня 2025 року задоволено клопотання захисника та кримінальне провадження №72023000500000071 за обвинуваченням осіб у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 203-2, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України закрито на підставі п. 10 ч.1 ст. 284 КПК України у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування, визначеного ст. 219 КПК України, після повідомлення особі про підозру.

🏛️ Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін.

👨🏻‍⚖️ Переглядаючи оскаржені ухвали у касаційному порядку, ККС ВС зазначив наступне 👇

Прокурор скаржиться на те, що місцевий суд не дав відповідей на його доводи щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді від 05 листопада 2024 року, викладені в його запереченнях на вказану ухвалу, які були подані під час підготовчого судового засідання. Ці доводи не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що суд першої інстанції ретельно проаналізував доводи, викладені в запереченнях прокурора щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді про скасування постанов детектива підрозділу ТУ БЕБ у Львівській області від 02.05.2024, 14.05.2024, 27.08.024 про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 7202300500000071, та дійшов обґрунтованого переконання про їх безпідставність.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши аналогічні за змістом доводи прокурора, погодився з висновком місцевого суду про те, що ухвала слідчого судді Личаківського районного суду міста Львова від 05 листопада 2024 року є законною та обґрунтованою.

🌍 Суди зазначили, що згідно відповіді з Офісу Генерального прокурора, яка надійшла на запит Личаківського районного суду міста Львова № 463/10140/23/583/24-Вих від 06.06.2024, запити про міжнародну правову допомогу, які були підставою для прийняття детективом рішень про зупинення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні були виконані ще 18.03.2024 та 10.04.2024. При цьому матеріали виконаного запиту про міжнародну правову допомогу відносно надійшли на електронну адресу Офісу Генерального прокурора 02.01.2024, а в паперовому вигляді на адресу Бюро економічної безпеки України - 16.02.2024. У зв`язку з цим, Личаківський районний суд міста Львова визнав необґрунтованими твердження прокурора про те, що матеріали часткового виконання запиту про міжнародну правову допомогу надійшли на адресу ТУ БЕБ у Львівській області лише в грудні 2024 року, та скасував постанови детектива про зупинення досудового розслідування.

Суд першої інстанції погодився з таким висновком та констатував, що прокурор до своїх заперечень на вищевказану ухвалу не надав жодного рішення, яким би в хронологічному порядку після 05.11.2024 спростовувалися висновки слідчого судді та відповідно законність цієї ухвали, або які б мали значення для інакшого обрахунку строку досудового розслідування. Ухвали, на які в своїх запереченнях посилалася сторона обвинувачення, стосувалися відмови у задоволенні скарг захисника й повернення їх останньому без розгляду та не спростовують висновків, викладених в ухвалі слідчого судді від 05.11.2024, тому що вони постановлені до цієї дати.

Крім того, як встановив суд апеляційної інстанції, прокурор під час апеляційного розгляду не заперечував того, що після скасування слідчим суддею постанов детектива підрозділу ТУ БЕБ у Львівській області про зупинення, строк досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні не продовжувався, оскільки сторона обвинувачення не погоджувалася з прийнятим слідчим суддею рішенням, яке, в свою чергу, набрало законної сили та підлягало виконанню.

Заслуговує на увагу і той факт, що прокурор не заперечує встановлену судом першої інстанції хронологію обставин подій та винесення процесуальних рішень у розглядуваному кримінальному провадженні, а лише висловлює свою незгоду із наданою судами попередніх інстанцій оцінкою їх змісту.

⏳ Абзацом 2 ч. 5 ст. 219 КПК України регламентовано, що в разі скасування слідчим суддею постанови про зупинення кримінального провадження строк із дня її винесення до дня її скасування слідчим суддею включається у строки досудового розслідування.

👉 У контексті викладеного Суд вважає переконливими висновки судів попередніх інстанцій про те, що у зв`язку із постановленням ухвали слідчого судді Личаківського районного суду міста Львова від 05.11.2024, направлення 30.06.2025 до суду обвинувального акту щодо обвинувачених відбулося поза межами строків досудового розслідування, визначених ст.219 КПК України, а тому були правові підстави для закриття кримінального провадження щодо останніх у порядку п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Щодо доводів прокурора про те, що клопотання захисника про закриття кримінального провадження на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України не підлягало розгляду в підготовчому судовому засіданні, слід зазначити таке.

Завданням підготовчого судового провадження є перевірка процесуальних підстав для призначення судового розгляду та підготовка до розгляду матеріалів кримінального провадження в судовому засіданні, якщо не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України.

Згідно зі п.2 ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення, зокрема, про закриття провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 5-8,10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу.

📚 Обєднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 17 лютого 2025 року (справа № 283/1638/23) виснувала, що суд першої інстанції в підготовчому судовому засіданні, з метою вирішення клопотання про закриття кримінального провадження у звязку із закінченням строків досудового розслідування на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, має право дослідити додані до клопотання процесуальні документи, в тому числі рішення слідчого, прокурора, слідчого судді. За наявності вмотивованих заперечень учасників провадження, перевірка обґрунтованості і достовірності інформації з таких процесуальних документів здійснюється судом під час судового розгляду.

За матеріалами справи, клопотання захисника обвинувачених про закриття кримінального провадження в порядку п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України надійшло до початку підготовчого судового засідання. Суд першої інстанції в підготовчому судовому засіданні, ознайомившись з обвинувальним актом, реєстром матеріалів досудового розслідування, а також долученими до клопотання захисника, зокрема, копіями постанов про зупинення досудового розслідування та ухвали слідчого судді від 05.11.2024 про їх скасування, дійшов висновку про те, що станом на 30.06.2025, тобто на час направлення прокурором обвинувального акту до Голосіївського районного суду міста Києва у кримінальному провадженні щодо обвинувачених, закінчилися строки досудового розслідування, а тому на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України закрив кримінальне провадження щодо них. Жодних інших доказів місцевий суд у підготовчому судовому засіданні не досліджував і не давав їм оцінки.

Таке правозастосування відповідає приписам ст.314 КПК України, а також узгоджується з правовим висновком об`єднаної палати ККС ВС, викладеним у справі № 283/1638/23, відтак доводи касаційної скарги прокурора про те, що місцевий суд не мав права на стадії підготовчого судового засідання оцінювати процесуальні рішення органу досудового розслідування, є неприйнятними.
Доводи прокурора про незаконне проведення підготовчого судового засідання за відсутності обвинувачених, теж не ґрунтуються на законі.

Нормами ч.2 ст.314 КПК України визначено, що підготовче судове засідання відбувається за участю обвинуваченого, крім випадків, коли здійснювалося спеціальне досудове розслідування.

📄 Суд апеляційної інстанції в межах перевірки аналогічних доводів прокурора достовірно встановив, що ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду міста Львова від 13.03.2025 було надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування кримінального провадження відносно обвинувачених.

З огляду на це проведення підготовчого судового засідання за відсутності обвинувачених, щодо яких здійснювалося спеціальне досудове розслідування, повністю узгоджувалося з вимогами ч.2 ст.314 КПК України.

🏛️ Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, не виявлено, а тому касаційна скарга прокурора не підлягає до задоволення 💪

Покликання на судове рішення шукайте в першому коментарі до цього посту 👇

🛡️ Сила знання кримінального процесу у дії.⚖️ Постанова ККС ВС у справі № 127/15521/24 від 15 жовтня 2026 року.👩🏻‍⚖️ Ухв...
02/11/2026

🛡️ Сила знання кримінального процесу у дії.

⚖️ Постанова ККС ВС у справі № 127/15521/24 від 15 жовтня 2026 року.

👩🏻‍⚖️ Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 серпня 2025 року відмовлено в запереченнях прокурора на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року, у запереченнях сторони захисту на ухвали слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2023 року, 10 квітня 2025 року, скаргах сторони захисту на постанову старшого слідчого в ОВС ГСУ НПУ від 16 жовтня 2023 року, на постанову прокурора від 03 липня 2023 року.

Задоволено клопотання сторони захисту, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 травня 2023 року за № 12023000000000791, за обвинуваченням особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування, визначеного п. 4 ч. 3 ст. 219 КПК України, після повідомлення особі про підозру до направлення обвинувального акта до суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року вказане судове рішення залишено без зміни.

👨🏻‍⚖️ Переглядаючи оскаржені ухвали у касаційному порядку, ККС ВС зазначив наступне 👇

Кінцевим моментом строку досудового розслідування є його закінчення, яке, як етап кримінального провадження, законодавець пов`язує у часі зі зверненням з обвинувальним актом до суду (його фактичним направленням). А тому в межах строку досудового розслідування обвинувальний акт має бути не лише складено, затверджено та вручено, а й безпосередньо направлено на адресу суду.

Обов`язок прокурора якнайшвидше, але не пізніше визначеного законом процесуального строку після повідомлення особі про підозру, відповідно до ч. 2 ст. 283 КПК України здійснити одну з таких дій: закрити кримінальне провадження; звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Це є гарантією фундаментального права людини на розгляд її справи упродовж розумного строку, закріпленого в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та передбаченого ст. 7, ч. 1 ст. 21 КПК України, що підтверджується усталеною практикою ЄСПЛ.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст. 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.

⏳ Відповідно до ст. 219 КПК України строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом. За п. 4 ч. 3 цієї статті досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому параграфом 4 глави 24 КПК України. При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до винесення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, не включається у строки, передбачені цією статтею, крім дня прийняття відповідної постанови та дня повідомлення підозрюваному, його захиснику, законному представнику про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня її скасування слідчим суддею включається у строки, передбачені цією статтею.

🚨 05 жовтня 2023 року, у межах строку досудового розслідування, продовженого заступником Генерального прокурора у встановленому законом порядку до трьох місяців, підозрюваного оголошено в розшук у зв`язку з переховуванням від органів досудового розслідування та зупинено досудове розслідування у кримінальному провадженні, а 13 жовтня 2023 року - відновлено.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року скасовано постанову слідчого про зупинення досудового розслідування.

За змістом ч. 3 ст. 309 КПК України ухвали слідчого судді, інші ніж ті, що зазначені у частинах 1 та 2 цієї статті, окремому оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді, а отже, процесуальним законом визначено саме такий спосіб реалізації права особи на судовий контроль законності названого виду рішень.

Саме на цьому акцентував увагу Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2025 року, скасовуючи попередні судові рішення у розглядуваній справі, де суди не взяли до уваги заперечень прокурора на ухвалу слідчого судді від 26 жовтня 2023 року.

На переконання прокурора, слідчий суддя не дотримався вимог КПК України при ухваленні зазначеного судового рішення.

Під час нового розгляду Вінницький міський суд Вінницької області виконав вказівки касаційного суду, належно розглянув наведені у запереченнях доводи прокурора та вмотивовано визнав їх необґрунтованими.

У касаційній скарзі прокурор, серед іншого, оспорює фактичні обставини, які було встановлено слідчим суддею, що стали підставою для скасування постанови про зупинення досудового розслідування, однак такі його доводи вже перевірялися судами попередніх інстанцій та не є предметом касаційного розгляду.

В ухвалах Вінницького міського суду Вінницької області від 18 серпня 2025 року та Вінницького апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року спростовано суперечливі твердження прокурора про постійне ухилення особи від органів досудового розслідування та суду, які містяться і в його касаційній скарзі.

Суди зазначили, що згідно зі статтями 280, 281 КПК України досудове розслідування може бути зупинене після повідомлення особі про підозру у разі, якщо оголошено в розшук підозрюваного.

Розшук підозрюваного оголошується у випадку, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме та він не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик.

До зупинення досудового розслідування слідчий зобов`язаний виконати всі слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії, проведення яких необхідне та можливе, а також всі дії для здійснення розшуку підозрюваного.

📄 Натомість у матеріалах справи доказів належного виклику особи органами досудового розслідування, за яким він не з`явився, а також вжиття усіх можливих заходів для встановлення його місцезнаходження, окрім голослівних тверджень прокурора, немає.

Ані рекомендованих повідомлень про вручення повісток особі, ані відеозапису їх вручення, ані копій повісток, у матеріалах справи також немає.

📞 Формальною підставою для оголошення підозрюваного у розшук 05 жовтня 2023 року та зупинення досудового розслідування за сім днів до закінчення його строку стали матеріали, що надійшли на виконання доручення слідчого про встановлення місцезнаходження особи (яке було видано у зв`язку з тим, що останній не відповів з 02 по 05 жовтня 2023 року на телефонні дзвінки), та яких було вочевидь недостатньо для прийняття відповідного рішення. З цією позицією погоджується і колегія суддів суду касаційної інстанції.

До того ж, як слушно зауважили суди, відсутність відповідей на телефонні дзвінки, що було обєктивно неможливим у звязку із втратою підозрюваним засобів звязку, про що подано відповідну заяву до правоохоронних органів, і є додатковим підтвердженням того, що підозрюваний не був обізнаний про обовязок з`явитися за викликом.

Місцевий суд правильно погодився із висновками слідчого судді в ухвалі від 26 жовтня 2023 року про те, що підозрюваного оголошено в розшук без законних на те підстав, а отже, і причин для зупинення досудового розслідування також не було, вказав, що подібне використання органами досудового розслідування своїх повноважень не узгоджується з вимогами кримінального процесуального закону і є неприпустимим.

В ухвалах судів також надано оцінку доводам прокурора щодо процесуальних порушень допущених слідчим суддею під час розгляду скарги сторони захисту на постанову про зупинення досудового розслідування.

Зокрема, суд першої інстанції дослідив, які документи були у розпорядженні слідчого судді, і зазначив, що їх було цілком достатньо для прийняття рішення.

Прокурор жодних інших матеріалів, окрім тих, що є у справі, не долучив, хоча мав таку можливість, що свідчить про те, що їх у сторони обвинувачення в розпорядженні немає.

КПК України не закріплено обов`язку скаржника надсилати копію скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування у порядку ст. 303 цього Кодексу, стороні обвинувачення. Вказівка прокурора про протилежне неприйнятна.

За ч. 3 ст. 306 КПК України розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов`язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.

Прокурор не заперечує того, що був обізнаний про розгляд скарги сторони захисту слідчим суддею, та вказав про можливість її розгляду за його відсутності, тобто своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, а тому його твердження про незаконність судового рішення з підстав недотримання засад рівності, змагальності, неучасті сторони обвинувачення є нелогічними.

Причини, що наводить прокурор, який є самостійним у своїй процесуальній діяльності, на обґрунтування своєї відсутності, є надуманими та не впливають на законність рішення слідчого судді.

Не заслуговують на увагу й касаційні доводи прокурора стосовно того, що суди проігнорували ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2023 року, якою надано оцінку постанові слідчого від 05 жовтня 2023 року, що і стало підставою для продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023000000000791 до восьми місяців, тобто до 12 березня 2024 року.

19 жовтня 2023 року предметом розгляду слідчого судді було клопотання сторони обвинувачення про продовження строку досудового розслідування, який перевіряв достатність підстав саме для цього.

Постанову слідчого про зупинення досудового розслідування від 05 жовтня 2023 року на момент розгляду клопотання скасовано не було, тобто слідчий суддя презюмував її законність.

Однак, з огляду на те, що предметом розгляду слідчого судді було клопотання про продовження строку досудового розслідування, а не рішення слідчого, то давати оцінку його відповідності КПК України слідчий суддя був неуповноважений.

До того ж ухвала слідчого судді від 19 жовтня 2023 року не є преюдиційним рішенням для слідчого судді, який розглядає скаргу на постанову слідчого про зупинення досудового розслідування. Порядок оскарження цих ухвал однаковий.

👉 Зважаючи на те, що слідчим суддею 26 жовтня 2023 року скасовано рішення про зупинення досудового розслідування, строк досудового розслідування, закінчився 12 жовтня 2023 року.

Усі подальші дії, рішення на стадії досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні вчинені поза межами строку досудового розслідування, а тому правового значення не мають, про що небезпідставно вказав місцевий суд.

В ухвалі апеляційного суду надано вичерпну відповідь на доводи прокурора в цій частині.

Суд першої інстанції, встановивши, що після повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, який не є тяжким чи особливо тяжким злочином проти життя та здоров`я особи, закінчився передбачений п. 3 ч. 4 ст. 219 КПК України двомісячний строк досудового розслідування, який у встановленому законом порядку було продовжено до трьох місяців, правильно закрив кримінальне провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу. З таким рішенням вмотивовано погодився і апеляційний суд.

Вказівка прокурора про те, що суд, закриваючи кримінальне провадження, послався не на той пункт ст. 219 КПК України є необґрунтованою та не узгоджується з положеннями кримінального процесуального закону.

Не заслуговують на увагу і твердження прокурора про недотримання судом вимог статей 28, 113 КПК України.

З матеріалів справи убачається, що 22 квітня 2025 року до Вінницького міського суду Вінницької області надійшло кримінальне провадження щодо особи з постановою суду касаційної інстанції, того ж дня проведено автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Ухвалою цього суду від 25 квітня 2025 року призначено підготовче судове засідання на 01 липня 2025 року.

01 липня 2025 року за клопотанням сторони захисту витребувано необхідні для розгляду матеріали з Офісу Генерального прокурора і Державного бюро розслідувань.

У подальшому судові засідання головуючим суддею призначалися на 05, 11 серпня 2025 року (обидва рази розгляд було відкладено за клопотаннями сторони обвинувачення) та 15 серпня 2025 року, 18 серпня 2025 року ухвалено остаточне рішення у справі.

З урахуванням складності кримінального провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення розгляду, поведінки учасників судового провадження, суд повною мірою дотримався вимог щодо розумності строків судового розгляду. Судові засідання призначалися без невиправданої затримки, жодного разу їх не було відкладено з ініціативи суду.

🏛️ Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню 💪

Покликання на судове рішення шукайте в першому коментарі до цього посту 👇

Address

м. Тернопіль, вУлица С. Крушельницької 35А, офіс 1
Ternopil
46000

Telephone

+380672905722

Website

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Адвокатське об'єднання «Самуляк та партнери» posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Practice

Send a message to Адвокатське об'єднання «Самуляк та партнери»:

Shortcuts

Share