23/06/2026
🤐 Відмова у задоволені клопотання про допит свідка як порушення Конвенції.
🇷🇸 16 червня 2026 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі ISKRENOVIĆ v. SERBIA, у якій розглянув питання дотримання права на справедливий судовий розгляд у провадженнях щодо адміністративних правопорушень, зокрема — права сторони захисту на дослідження свідків та відеодоказів.
💁🏻♂️ Заявник є громадянином Сербії, 1986 року народження, який проживає у Белграді. 11 липня 2020 року, під час протестів проти антиковідних обмежень, він пересувався вулицею із маскою Гая Фокса на потилиці. За версією поліції, він образив поліцейських при виконанні службових обов'язків і був затриманий. За власними словами — жодних образ не висловлював і не помітив жодних команд зупинитися.
🏛 12 липня 2020 року щодо заявника було порушено провадження про дрібне правопорушення за статтею 22 Закону Сербії про громадський порядок. Белградський суд у справах про дрібні правопорушення заслухав заявника та поліцейського, провів їхню очну ставку через розбіжність у показаннях, проте відхилив клопотання захисту про отримання відеозапису з камер спостереження та засудив заявника до 60 діб позбавлення волі. Апеляційний суд скасував це рішення та направив справу на новий розгляд, зобов'язавши суд першої інстанції належно обґрунтувати відхилення клопотань. Утім, під час нового розгляду 21 серпня 2020 року суд знову відхилив обидва клопотання — цього разу і про відеозапис, і про заслуховування свідка захисту, — посилаючись на те, що факти вже встановлені. Заявнику призначили штраф у розмірі близько 1 020 євро, який після несплати було конвертовано у 60 діб позбавлення волі. Виконання конвертованого покарання так і не було завершено — у жовтні 2022 року суд зупинив його у зв'язку зі спливом абсолютного строку давності. У травні 2023 року Конституційний суд Сербії відхилив конституційну скаргу заявника, визнавши рішення судів у справах про дрібні правопорушення належно обґрунтованими.
📝Засудження ґрунтувалося фактично виключно на показаннях поліцейського, який здійснив затримання. Захист двічі клопотав про дослідження відеозапису з камер спостереження сусідніх приміщень та заслуховування свідка захисту, який відгукнувся на публічний заклик заявника в соціальних мережах. Обидва клопотання були відхилені судами як зайві, без будь-якої змістовної оцінки їх доказової цінності.
👨🏻⚖️ ЄСПЛ повторює, що допустимість доказів є передусім питанням національного права, проте завдання Суду полягає у тому, щоб оцінити, чи було провадження в цілому справедливим. Стаття 6 § 3 (d) не вимагає заслуховування кожного свідка, якого пропонує захист, її мета — забезпечити повну “рівність сторін”. Однак там, де клопотання захисту не є зловживанням правом, є достатньо обґрунтованим і стосується предмета обвинувачення, а показання могли б зміцнити позицію захисту або навіть призвести до виправдання, органи влади зобов'язані навести відповідні підстави для його відхилення.
🤔 Суд застосував тристоронній тест Муртазалієвої та підтвердив, що той самий тест застосовується mutatis mutandis до відмови дослідити конкретні відеодокази, на які посилається захист.
Тест Муртазалієвої був сформульований Великою палатою ЄСПЛ у 2018 році і є ключовим інструментом оцінки дотримання права на виклик і допит свідків захисту за статтею 6 § 3 (d) Конвенції. Він складається з трьох елементів, які суд застосовує послідовно. По-перше, чи було клопотання захисту достатньо обґрунтованим та чи стосувалося воно предмета обвинувачення. По-друге, чи розглянули національні суди значущість запропонованих доказів і чи навели достатні підстави для відмови. По-третє, чи підірвала ця відмова загальну справедливість провадження. При цьому Суд наголошує: що вагомішими є аргументи захисту — то ретельнішою має бути перевірка і переконливішими підстави для відмови. У цій справі Суд додатково розширив сферу застосування цього тесту, поширивши його на відмову дослідити відеодокази, на які захист конкретно й змістовно посилається як на релевантні. Таким чином, відеозапис, де він прямо заявлений як доказ захисту, прирівнюється до свідчень очевидця з точки зору обов'язку суду оцінити його доказову цінність і належно обґрунтувати відмову в його дослідженні. Відмова заслухати свідка захисту, здатного надати альтернативну версію подій, у поєднанні з відмовою отримати об'єктивні відеодокази, суттєво обмежила здатність захисту ефективно оспорювати версію обвинувачення. Разом узяті, ці відмови позбавили національні суди потенційно вирішального матеріалу для встановлення фактів та не дали захисту змоги ефективно оскаржити позицію обвинувачення.
🧐 Суд також підкреслив важливий принцип щодо характеру провадження: сербське законодавство про дрібні правопорушення передбачає позбавлення волі як можливе покарання та допускає конвертацію штрафів і громадських робіт у позбавлення волі. Тому гарантії статті 6 застосовуються у повній мірі — незважаючи на “незначний” характер правопорушення. Суд відхилив аргумент держави про те, що незначний характер правопорушення, м'якість санкцій або контекст соціальної напруги виправдовують послаблення стандарту рівності сторін.
🔍 Щодо відеозапису суд особливо відзначив: навіть без звуку він міг допомогти у встановленні просторового розташування учасників та перевірці правдоподібності конкуруючих версій. Відтак відмова дослідити відеозапис лише на тій підставі, що він не містить звуку, є підміною змістовної оцінки доказів абстрактним і неперевіреним припущенням.
⚖️ У результаті Суд одностайно констатував порушення статті 6 §§ 1 та 3 (d) Конвенції — права на справедливий судовий розгляд та рівність сторін.
💶 Суд присудив заявнику 3 600 євро відшкодування моральної шкоди та будь-які податки, що можуть нараховуватися. Окремих вимог щодо судових витрат заявник не подавав.
Покликання на судове рішення — у першому коментарі 👇👇👇
