21/07/2026
⚖️Як Європейський суд з прав людини розглянув відмову Президента Польщі призначати молодших суддів на вакантні посади окружних суддів попри їхню успішну участь у процедурі відбору
📅 21 травня 2026 року ЄСПЛ виніс рішення у справі SOBCZYŃSKA AND OTHERS v. POLAND, яка стосувалась відмови президента призначати заявників на посаду судді, незважаючи на успішне проходження процедури подачі на посаду.
👨⚖️У 2006 році, заявники працювали у різних судах першої інстанції на посадах суддів-асесорів(суддів-практикантів, суддівських мандатів).
📄Для призначення на посаду судді кандидат, повинен був пропрацювати на посаді судді-асесора, на той момент, щонайменше три роки.
📨 У 2006 році заявники подали документи на вакантні посади суддів районних судів у трьох різних містах. Після схвалення їхніх кандидатур відповідними загальними зборами суддів та Національною радою судочинства у жовтні 2006 року, червні 2006 року та лютому 2007 року відповідно, Національна рада судочинства направила Президенту Республіки Польща подання про призначення заявників на посади суддів.
✉️ У серпні 2007 року Національна рада судочинства повідомила заявників, що отримала лист від Президента Республіки Польща, у якому зазначалося, що він не має наміру призначати їх на посади суддів.
📄 У листопаді 2007 року заявники звернулися до Президента Республіки Польща з вимогою усунути порушення закону, яке, на їхню думку, полягало у відмові призначити їх на посади суддів.
📜16 січня 2008 року в офіційному друкованому виданні Республіки Польща було опубліковано постанову Президента Республіки Польща від 3 січня 2008 року, якою було відмовлено у призначенні дев’яти кандидатів, серед яких були й заявники, на різні суддівські посади. Жодного мотивування цієї постанови наведено не було. Це був перший випадок, коли Президент Республіки Польща відмовився призначити кандидатів, рекомендованих Національною радою судочинства.
❗Не отримавши відповіді на свої звернення, у січні 2008 року заявники подали до Адміністративного суду першої інстанції скарги на бездіяльність Президента Республіки Польща.
❌У період з 25 лютого по 17 березня 2008 року Адміністративний суд визнав ці скарги неприйнятними. Суд обґрунтував свої рішення тим, що Президент не є органом публічної, він не видає акти, що належать до актів публічної влади. такий акт стосується конкретної фізичної особи, він не належить до сфери адміністративної діяльності. Рішення про призначення судді на посаду належить до конституційних повноважень президента.
📑Заявники подали скарги на відповідні рішення про визнання скарг неприйнятними до Адміністративного суду першої інстанції.
⚖️У 2011 році Адміністративний суд визнав знову скарги заявників неприйнятними. При цьому він послався на аргументи, аналогічні тим, що були викладені в рішеннях про неприйнятність скарг заявників щодо бездіяльності Президента Республіки.
🔒Заявники оскаржили рішення до Високого адміністративного суду. Оскільки тим часом перші двоє заявників подали конституційні скарги до Конституційного Суду, провадження за касаційними скаргами було зупинено.
📜 Двоє заявників подали конституційну скаргу на положення Закону «Про устрій загальних судів» у тій частині, в якій вона дозволяла Президенту Республіки відмовитися від призначення їх на посади суддів без обов’язку наводити мотиви такого рішення, незважаючи на схвалення їхніх кандидатур Національною радою судочинства, оскільки воно суперечить таким положенням конституційному принципу рівності перед законом та недискримінації, право на доступ до суду та праву рівного доступу до державної служби.
🚪 19 червня 2012 року Конституційний Суд, засідаючи у повному складі, ухвалив рішення, яким закрив провадження у зв’язку з недопустимістю постановлення рішення у цій справі. Конституційний суд визнав скаргу на спосіб здійснення Президентом його конституційних повноважень такою, що виходить за межі конституційного перегляду.
💬 Троє із п’ятнадцяти суддів Конституційного Суду висловили окремі думки, зазначивши, зокрема, що з огляду на важливість цієї справи для правильного застосування принципу демократичної правової держави Конституційний Суд мав розглянути її по суті.
🔄 Після завершення зазначеного вище провадження в Конституційному Суді Високий адміністративний суд поновив провадження у справах та рішеннями від 9 жовтня 2012 року і 16 жовтня 2012 року відхилив касаційні скарги заявників, остаточно завершивши провадження у цих справах.
🧪Під час розгляду справи Європейський суд з прав людини використовував Тест Ескалінена, який має в собі 2 умови. По-перше, держава у своєму національному законодавстві повинна чітко виключити доступ до суду для відповідної посади або категорії державних службовців. По-друге, виключення має бути обґрунтоване об’єктивними підставами державного інтересу.
❓ Суд залишив відкритим питання щодо того, чи була виконана перша умова Тесту Ескелінена, беручи до уваги протилежні позиції сторін із цього питання та з огляду на те, що в будь-якому разі він дійшов висновку про невиконання другої умови. Водночас Суд нагадує, що Уряд послідовно стверджував, що національне законодавство беззаперечно виключало можливість заявників звернутися до суду для оскарження відмови Президента у їх призначенні на посади суддів. Отже, Суд має оцінити, чи була відсутність доступу до національних судів з метою розгляду істотного та серйозного спору щодо обґрунтованого права заявників на справедливу процедуру розгляду їхніх кандидатур на суддівську посаду, вільною від свавільних відмов, виправданою відповідно до загальних принципів, сформульованих у практиці Суду.
📌 Оскільки друга умова тесту «Ескелінен» отримала негативну відповідь, Суд посилається на свій аналіз щодо застосовності пункту 1 статті 6 Конвенції та зазначає, що Уряд не навів жодних додаткових підстав, які б виправдовували відсутність судового перегляду, а лише повторив свої доводи щодо нібито незастосовності статті 6 Конвенції до цієї справи.
✅ Водночас Суд вважає за необхідне наголосити, що під час участі в конкурсі на суддівські посади заявники отримали всі необхідні погодження та пройшли процедуру добору, у межах якої їхні кандидатури були розглянуті й схвалені відповідними органами.
🎯 Після оцінки кандидатур за критеріями професійної компетентності та доброчесності Національна рада судочинства внесла Президентові Республіки подання про призначення заявників на відповідні вакантні суддівські посади. За таких обставин Суд дійшов висновку, що заявники могли обґрунтовано й законно очікувати, що їхні кандидатури будуть належним чином розглянуті на основі прозорої, об’єктивної та позбавленої свавілля процедури оцінювання.
🌍 Суд особливо наголошує на тому значенні, яке міжнародні документи та акти Ради Європи, а також практика міжнародних судів та інших міжнародних органів надають процесуальній справедливості у справах, що стосуються добору, призначення та кар’єри суддів.
🚨 У цьому зв’язку Суд звертає особливу увагу на те, що заявникам взагалі не було повідомлено мотивів рішення Президента Республіки про відмову в їх призначенні, яке фактично відступило від подання Національної ради судочинства. Найважливіше, що заявникам не було вручено жодного офіційного рішення, яке могло б бути оскаржене в судовому порядку. За таких умов заявники мали законні підстави підозрювати наявність елементів свавілля в рішенні Президента. Водночас Суд не виключає можливості, що відповідно до національного законодавства Президент Республіки у виняткових випадках міг звернутися до Національної ради судочинства із вмотивованою пропозицією повторно розглянути її подання щодо призначення судді.
📍 Оцінюючи обставини цієї справи, Суд вважає, що у питаннях, які стосуються суддівської кар’єри, а особливо самого призначення на посаду судді, лише надзвичайно вагомі підстави можуть виправдати відсутність будь-якого судового контролю. Проте у цій справі жодних таких підстав Суду наведено не було. Суд підкреслює, що проблема полягає в тому, що рішення Президента Республіки, яке: (i) відмовляло у призначенні кандидатів на суддівські посади всупереч позитивному поданню Національної ради судочинства; (ii) не містило жодного мотивування; та (iii) мало зовнішні ознаки свавільності, не підлягало жодній формі перегляду, здатній перевірити доводи заявників щодо такого свавілля. У цьому зв’язку Суд наголошує, що судовий контроль за рішенням Президента повинен бути незалежним, хоча обсяг такого контролю може бути обґрунтовано обмеженим, з огляду на те, що предметом захисту є не право бути призначеним на посаду судді, а право на справедливу процедуру розгляду кандидатури без свавільної відмови.
🛡️ З урахуванням наведених обставин та особливостей цієї справи Суд дійшов висновку, що: (i) заявники мали гарантоване національним законодавством загальне право на рівний доступ до державної служби в судовій владі; (ii) за конкретних обставин цієї справи зазначене право набуло форми права на справедливу процедуру розгляду кандидатури на суддівську посаду, включаючи право на захист від свавільної відмови; (iii) оскільки заявникам не було повідомлено мотивів відмови в їх призначенні та не було забезпечено доступу до будь-якої процедури перегляду цього рішення, вони були позбавлені необхідних гарантій захисту від того, що обґрунтовано могло розцінюватися як свавільне рішення Президента Республіки; та (iv) унаслідок цього було порушено саму сутність права
заявників на доступ до суду.
📢 Відповідно, Суд дійшов висновку про порушення права заявників на доступ до суду, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції.
💶 ЄСПЛ зобов’язав Республіку Польща виплатити по 13 000 євро кожному заявнику.
Покликання на судове рішення — у першому коментарі 👇👇👇
