31/07/2026
Напевно, я відкрию для когось не-секрет: якщо у криміналі потерпіла особа є неповнолітня по віку, то участь адвокатки обов'язкова.
Про це знає поліція, прокуратура, суди, і звісно, адвокати.
Але це часто є сюрпризом для батьків. І от коли вони вперше бачать мене, адвокатку від держави, то починається найцікавіша частина всієї справи.
Часто перша емоція - шок: хто я і навіщо тут? Я звісно пояснюю всі нюанси.
А далі ситуація розвивається залежно від віку дитини і виховання батьків.
Уявили підлітка у гормональній стихії?
То це квіточки, множимо на страх, паніку, нерозуміння процесу - і отримуємо батьків, які повинні усвідомити присутність сторонньої для них тітки, яка ще й має право спілкуватися з їхньою кровиночкою.
Починається допит - батьки мусять вставити 5 копійок.
То "дитина не те пам'ятає", то чомусь підказують анкетні дані, хоча запитують дитину...
А можуть і замість дитини описувати емоційний стан тієї ж квіточки (???).
А можуть і нахамити всім в кабінеті: слідчому, адвокату, психологині, і о тому, дядьку в коридорі (бо чого він тут ходить).
В результаті - дитина боїться розповісти правду, замкнута, агресивна і теж пащекує (так, мені теж).
Тоді допит перетворюється у цирк, батьки стають важкою артилерією (але передбачений законом), яка нівелює найголовніше - дати дитині можливість на гідний захист.
Я, як адвокатка, в процесі допиту дитини, як потерпілої особи, мушу ще й балансувати: між емоціями слідчого, батьків, тримати в полі зору справу, не допустити травматизації дитини, стежити за деталями події і т.д.
Про мій емоційний стан ми не говоримо - я навчилася ним керувати під час роботи.
В деяких країнах батьків просять вийти під час допиту, щоб дитині дати можливість бути головною, бо це вона потерпіла, її образили і вона це переживає.
До речі, при опитуванні дитини в цивільних справах батьки теж мусять залишити зал, поки суддя з’ясовує думку дитини. Щоб батьки однією своєю присутністю не перешкоджали правосуддю.
Висновок: батьки часто вважають своїх дітей безпорадними істотами, яких треба рятувати. Але часто між баченням батьками порятунку дитини і реальним захистом адвокаткою є різниця.
Для мене такі діти - клієнтка\клієнт, які вміють говорити, думати, мислити, відчувати, висловлюватися, аналізувати, розповідати.
А нерідко для батьків діти-потерпілі - це ті, хто не знають чого хочуть, пупсики, сонечка і квіточки без права на захист кимось, окрім них.
Повірте, діти набагато розумніші, ніж батьки можуть собі уявити, варто лише почати ставитися до них як до гідних поваги і розуміння.
Цей пост має інформаційний характер, не всім може сподобатися, а хтось може впізнати себе.
Навіяний моїми власними спостереженнями.
Вподобайки і лайки підтримують мою діяльність в соцмережах.
Мені є що сказати, вам є що послухати.
