23/07/2024
Шановні колеги-юристи, в першу чергу – військові юристи!
Військові юристи – це ті юристи, хто зараз в ЗСУ, так як не може бути військових адвокатів і військових юристів в цивільному житті.
Прохання допомогти мені отримати відповіді на ряд питань, які виникли у мене при вивченні законопроекту від 06.06.2024 №11322 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення кримінальної відповідальності за злочини проти встановленого порядку несення або проходження військової служби під час дії воєнного стану» про звільнення від кримінальної відповідальності дезертирів та СЗЧешників, який вже прийнятий Верховною Радою України в першому читанні.
Я чудово розумію, що ДБР не в змозі швидко та ефективно провести розслідування та передати справи в суд по всім дезертирам і СЗЧешникам за останні два роки, а військові поліцію, прокуратуру і суд створювати не спішать, а тому влада вирішила прийняти нелінейне рішення щодо дезертирів… Та чи вірне це рішення?
Те, що проект закону писали фахівці з Офісу «простих рішень», які не мають ніякого відношення до Міністерства Оборони України та військової служби підтверджується положенням про згоду на повернення на службу від командира військової частини, так як згідно наказу МОУ про облік військовослужбовців – після внесення інформації до ЄРДР про дезертирство чи СЗЧ військовослужбовець виключається зі списків військової частини і його особова справа направляється в РТЦК, який його мобілізував, тобто, дезертир вже не має ніякого відношення до своєї бригади, яка воює, а ним займається РТЦК та ДБР. Це вже не говорячи про те, що за час ухилення від військової служби вже декілька разів могли змінитися командири бригади і підрозділів, де служив дезертир…
Так як зараз керівництво МОУ та командування ЗСУ, напевно, мовчки виконує всі примхи Офісу «простих рішень», думаю, не буде проблемою вказівка комбригам дати згоду на повернення в стрій всіх дезертирів, які місяцями і роками сидять дома і глузують зі своїх побратимів, які воюють. Та чи повернуться вони?
Проект закону передбачає як підставу для закриття кримінальної справи тільки заяву дезертира про бажання повернутися в ЗСУ, але ніяк не факт повернення! Як кажуть в народі: обіцяти – не значить одружитися.
Будь яких наслідків для дезертира після заяви про бажання повернутися до служби та закриття кримінального провадження та подальшого ухилення від служби не передбачено…
До того ж термін дії цієї «індульгенції» для дезертира - воєнний стан в країні, тому всі, хто зараз служить в ЗСУ мають право на декілька тижнів, місяців чи років піти в своє перше СЗЧ чи дезертирство, поки їх не спіймають, і їм нічого за це не буде? З врахуванням того морального стану, в якому знаходяться військовослужбовці, які воюють з 2022 року, які морально вигоріли, чи мають проблеми в сім’ях, які спостерігають за провалом мобілізації чи просто не вмотивовані - чи це не міна сповільненої дії для боєздатності ЗСУ?
А як щодо невідворотності покарання за вчинений злочин і справедливість по відношенню до тих, хто воює, гине, стає інвалідом але не тікає з фронту? Із-за дезертирів і СЗЧешників оголялись ділянки фронту, гинули їх побратими, або ж побратимам приходилось служити і за себе і за дезертира, поки не пройде службове розслідування, інформацію про дезертира не внесуть до ЄРДР, його не виключили зі списків бригади і на його місце не призначили нового військовослужбовця – а це далеко не один місяць… Хто в результаті цього опинився в виграші?
В інтересах кого цей законопроект? Хто подякує діючій владі після його прийняття?
Чи в інтересах боєздатності і морального стану підрозділів, з яких втекли дезертири прийняття цього закону?
Чи вирішить це проблему закриття сотень тисяч кримінальних справ щодо дезертирів та СЗЧешників, які втекли з ЗСУ за останні два роки?
Чи, не закривши першу «ходку», дезертир знову не пійде в «біга» на пару років, сподіваючись що його знову потім після війни амністують, щоб отримати його голос і голоси його сім’ї під час виборів після війни?
У мене був особистий досвід спілкування з десятками і сотнями дезертирів і СЗЧешників під час перших місяців і першого року війни. Жоден із них не визнав, що він просто злякався і втік: всі розповідають про те, що їм заважали служити командири, відсутність артилерії, танків, літаків… У кожного дезертира є сім’я, яка його любить і підтримує, вірить йому, вірить, що він не боягуз, а жертва некомпетентних командирів, відсутності зброї та відсутності професійних військових, які повинні воювати за нього.
Яка в країні за два роки війни реалізована державна політика щодо формування в суспільстві нетерпимості до дезертирів і ухилянтів? Чи соромно зараз бути ухилянтом?
Інколи складається враження, що, з врахуванням поточної статистики оновлення військово-облікових даних, більшість політиків турбується про завоювання прихильності дезертирів і ухилянтів, так як виборчих голосів їх і членів їх сімей значно більше, чим виборчих голосів тих, хто воює та готовий воювати … Та чи буде взагалі перемога і чи будуть колись вибори при такому підході?
Чи не простіше для вирішення проблеми дезертирів внести пряму норму в кримінальні кодекси про пониження планки кримінальної відповідальності, укладення угод про визнання винуватості і отримання після першого факту СЗЧ чи дезертирства умовного терміну і продовження військової служби? Чому корупціонерам, які заплатять накрадені гроші, вже можна буде укладати угоди зі слідством, а військовим, які будуть після угоди ризикувати своїм життям - ні?
Чи готова держава бути справедливою і до героїв, і до дезертирів, чи її більше цікавлять електоральні голоси?
І хоча я звільнився з військової служби більше чим рік тому, не впевнений, що суттєво змінилася картина з дезертирами та СЗЧешниками: чи дійсно дезертири готові повернутися в стрій, але їм хтось в цьому перешкоджає? РТЦК їх не приймають, чи ДБР 100% дезертирів відловив і посадив в СІЗО? Сумніваюсь…
Тема дезертирів – це закрита тема, так як наші ЗМІ люблять говорити про героїв.
Я вважаю що українська армія тримається на мотивації і дисципліні, і ми перемагаємо всупереч багатьом постулатам класичної архаїчної військової науки. Але якщо ми будемо знищувати справедливість, мотивацію і дисципліну в український армії такими законами – що в нас залишиться? Маленька радянська армія зможе протистояти великій радянській армії?..
Я вже не в ЗСУ, але мені боляче за тих військових, які більше двох років воюють і не втекли додому, хоча в кожного із них не все ідеально в їх підрозділах.
Я вже не в ЗСУ, але мені боляче згадувати про побратимів, які загинули із-за дезертирів, які втекли з сусідніх позицій. Всі хто зрозумів, що він помилився – вони повертаються і воюють. Хто не хоче воювати – вони потім знову втечуть.
Буду вдячний, якщо хтось мені заперечить і підкаже глибокий задум, чому треба простити дезертира і чому він не втече з фронту після цього знову?
Дякую.
