26/08/2026
Майже рік — для справи, яку суд розглядав у спрощеному позовному провадженні.
Саме ця обставина найбільше привернула мою увагу в одній із цивільних справ.
Позов про стягнення пені за прострочення сплати аліментів був поданий у лютому 2025 року.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва ухвалене лише 6 травня 2026 року.
Тобто фактично — 14 місяців від подання позову до рішення суду.
При цьому предмет спору — не складна корпоративна конструкція, не багатотомна кримінальна справа і не спір, який потребував проведення експертиз.
Суд розглядав питання про стягнення пені за прострочення аліментів. Основні докази були письмовими: рішення суду про аліменти, виконавчий лист, розрахунок заборгованості та розрахунок пені.
Зрештою суд позов задовольнив і стягнув 46 500 грн пені.
І тут виникає питання, яке для мене як для адвоката є значно важливішим за сам результат: чи можна вважати своєчасним правосуддя, якщо для вирішення відносно нескладного спору про аліменти потрібно чекати більше року?
Особливо коли йдеться про кошти, які мають безпосереднє значення для утримання дитини.
Цікаво, що сам ЦПК України визначає одним із завдань цивільного судочинства саме своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.
Але між формулюванням закону та реальністю іноді лежить дуже довгий календар.
14 місяців.
За цей час дитина продовжує рости, витрати продовжують виникати, заборгованість продовжує накопичуватися, а право на судовий захист залишається на папері — до моменту, поки суд нарешті поставить крапку.
(https://reyestr.court.gov.ua/Review/137482073)
Так, рішення отримано.
Так, пеню стягнуто.
Але ефективне правосуддя — це не лише правильне рішення.
Це ще й рішення, отримане тоді, коли воно справді може ефективно захистити порушене право.
І саме про це, на мою думку, варто говорити частіше.
Не лише про те, що вирішив суд.
А й про те, скільки часу людина чекала на це рішення.