13/01/2026
📣Огляд одного з найрезонансніших судових рішень ВС
Інтерес у цій справі викликають не лише матеріально-правові та процесуальні висновки, викладені в постанові Верховного Суду, а й позиція суду касаційної інстанції, сформульована під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження.
Що не так з цим рішенням?
Аналіз у статті:
Огляд найрезонансніших судових кейсів: процесуальні порушення, висновки та ризики для правозастосовної практики
Пропонований огляд присвячений стислому аналізу одного з найрезонансніших судових рішень, у якому допущено істотні порушення норм процесуального права, які, попри їх істотний характер, не стали перешкодою для руху справи або були фактично проігноровані судом касаційної інстанції.
Найрезонанснішим таке рішення є з огляду на те, що воно становить значний суспільний інтерес та суспільну значимість, стосується необмеженого кола осіб і водночас здатне мати системний негативний вплив на формування та сталість судової практики, оскільки створює прецедент толерування процесуальних порушень і фактично легітимізує відступ від чітких процесуальних вимог, визначених законом.
Метою цього огляду є не лише констатація процесуальних відхилень у конкретному кейсі, а й формулювання коротких практичних висновків та окреслення ризиків для правозастосовної практики. Такий аналіз дає змогу оцінити реальний стан дотримання процесуальних гарантій, передбачених законодавством, а також зрозуміти, наскільки вибіркове або формальне ставлення судів до процесуальних вимог впливає на принципи правової визначеності, рівності сторін і довіри до судової системи загалом.
Постанова Верховного Суду від 05.11.2025 р. у справі № 175/3823/23
У серпні 2023 року Позивач звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Відповідача про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.
Спір виник у зв'язку з таким: дитину Позивача було незаконно вивезено з території України після 24.02.2022, дитині було надано тимчасовий захист в Естонії та мати дитини не надає батькові можливості спілкуватися в будь-який спосіб з дитиною. Незаконність переміщення дитини відповідно до Гаазької конвенції 1980 року та Гаазької конвенції 1996 року встановлено судовим рішенням Пярнуського повітового суду Естонської Республіки від 15.12.2022 р. у справі № 2-22-12716.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року провадження у справі закрито у зв'язку з тим, що суд вважає необхідним закрити провадження за позовною заявою про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною у зв'язку з тим, що така справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25.06.2025 р. апеляційну скаргу Позивача задоволено частково. Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.01.2025 р. про закриття провадження скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постановою Верховного Суду від 05.11.2025 р. у справі № 175/3823/23 постанову Дніпровського апеляційного суду від 25.06.2025 р. скасовано, ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.01.2025 р. залишено в силі.
Інтерес у цій справі викликають не лише матеріально-правові та процесуальні висновки, викладені в постанові Верховного Суду, а й позиція суду касаційної інстанції, сформульована під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження.
1. Щодо відкриття касаційного провадження з порушенням вимог ЦПК України
Ухвалою Верховного Суду від 06.08.2025 р. у справі № 175/3823/23 було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, яка не відповідає вимогам ст. ст. 389, 392 ЦПК України, а саме:
– у порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документа, що підтверджує сплату судового збору в установлених порядку і розмірі;
– у порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі чітко не зазначено підстави касаційного оскарження, передбачені статтею 389 цього Кодексу.
Щодо несплати судового збору в установленому розмірі
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України "Про судовий збір". Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на час подання позовної заяви) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на час подання позовної заяви) судовий збір за подання позовної заяви немайнового характеру фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був установлений у розмірі 2 684,00 грн (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб – 1 073,60 грн).
Відповідно до підпункту сьомого пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір за подання касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду справляється у розмірі, що становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
З огляду на зазначене вище Відповідач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 2 147,2 грн. Таким чином, судовий збір за подання касаційної скарги у цій справі мав становити 2 147,20 грн. Водночас зі змісту постанови Верховного Суду від 05.11.2025 р. вбачається, що Відповідач сплатив судовий збір у розмірі 1 210 (одна тисяча двісті десять) гривень 00 копійок, що є істотно меншим за встановлений законом. Клопотання про звільнення, відстрочку або розстрочку сплати судового збору разом із касаційною скаргою подано не було.
Щодо невизначення підстав касаційного оскарження
Касаційна скарга відповідача містила лише загальні посилання на порушення норм матеріального та процесуального права, без конкретизації, які саме норми були порушені та в чому полягає неправильне їх застосування судами попередніх інстанцій. Таким чином, у порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у скарзі не було чітко визначено підстави касаційного оскарження, передбачені статтею 389 ЦПК України.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви (рішення ЄСПЛ у справах "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року, "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Коректне визначення підстав касаційного оскарження має принципове значення, оскільки відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє судові рішення лише в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Ризики для правозастосовної практики
Незважаючи на подання касаційної скарги з очевидними порушеннями вимог статей 389 та 392 ЦПК України, Верховний Суд не залишив таку скаргу без руху та не повернув її заявнику, чим фактично відступив від власних усталених висновків щодо наслідків недотримання процесуальних вимог, неодноразово викладених у судових рішеннях касаційних судів усіх юрисдикцій. Зокрема, але не виключно:
Верховний Суд. Касаційний цивільний суд – ухвала від 30.10.2025 р. № 760/33720/24 (суддя – Крат В. І.); ухвала від 30.10.2025 р. № 725/2097/24 (суддя – Калараш А. А.); ухвала від 25.09.2025 р. № 165/894/25 (суддя – Червинська М. Є.); ухвала від 25.09.2025 р. № 470/903/24 (суддя – Червинська М. Є.); ухвала від 24.09.2025 р. № 462/4433/21 (суддя – Гулейков І. Ю.); ухвала від 11.09.2025 р. № 404/4496/23 (суддя – Гудима Д. А.); ухвала від 10.09.2025 р. № 173/178/25 (суддя – Зайцев А. Ю.); ухвала від 10.09.2025 р. № 361/1238/24 (суддя – Коротун В. М.); Ухвала від 08.09.2025 р. № 210/940/24 (суддя – Дундар І. О.); ухвала від 07.08.2025 р. № 274/8484/24 (суддя – Гулейков І. Ю.); ухвала від 07.08.2025 р. № 303/5660/22 (суддя – Гулейков І. Ю.); ухвала від 07.08.2025 р. № 711/1572/24 (суддя – Луспеник Д. Д.); ухвала від 08.08.2025 р. № 127/13374/20 (суддя – Крат В. І.); ухвала від 08.08.2025 р. № 740/5654/24 (суддя – Гулько Б. І.); ухвала від 12.08.2025 р. № 359/7436/24 (суддя – Петров Є. В.); ухвала від 13.08.2025 р. № 210/1936/22 (суддя – Тітов М. Ю.), ухвала від 09.05.2025 р. № 757/16507/24 (суддя – Гулейков І. Ю.) та ін.
Верховний Суд. Касаційний господарський суд – ухвала від 30.10.2025 р. № 910/13007/23 (Суддя – Кібенко О. Р.); ухвала від 30.10.2025 р. № 911/2999/21 (911/1067/24) (Суддя – Огороднік К. М.); ухвала від 30.10.2025 р. № 916/4917/24 (Суддя – Власов Ю. Л.); ухвала від 05.08.2025 р. № 924/1351/20 (924/210/24) (Суддя – Погребняк В. Я.); ухвала від 31.07.2025 р. № 907/650/24 (Суддя – Багай Н. О.) та ін.
Верховний Суд. Касаційний адміністративний суд – ухвала від 29.10.2025 р. № 380/10784/24 (суддя – Жук А. В.); ухвала від 29.10.2025 р. № 160/29245/24 (суддя – Гімон М. М.); ухвала від 28.10.2025 р. № 240/20108/24 (суддя – Гончарова І. А.); ухвала від 28.10.2025 р. № 340/4723/25 (суддя – Хохуляк В. В.); ухвала від 29.09.2025 р. № 580/3702/25 (суддя – Бившева Л. І.); ухвала від 06.08.2025 р. № 560/2607/20 (суддя – Дашутін І. В.); ухвала від 04.08.2025 р. № 140/1414/25 (суддя – Ханова Р. Ф.) та ін.
Такий підхід створює ризик порушення принципу правової визначеності та формує небезпечний сигнал для учасників судового процесу, оскільки дає змогу розраховувати на відкриття касаційного провадження навіть за умови подання скарг із порушенням вимог пункту 5 частини другої та пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України, що потенційно підриває єдність та передбачуваність судової практики.
2. Щодо висновку про те, що справа про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства
Спір про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною є класичним сімейним спором, прямо передбаченим ст. 159 СК України та таким, що підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до ст. 19 ЦПК України. Закриття провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, можливе виключно у випадках, коли спір взагалі не підлягає судовому розгляду або коли він має розглядатися в порядку іншого судочинства, визначеного законом.
У цій справі таких підстав не існувало. Водночас Верховний Суд залишив у силі ухвалу про закриття провадження, фактично погодившись із тезою про відсутність цивільної юрисдикції, не визначивши при цьому, якому саме суду або виду судочинства підсудний цей спір.
Такий підхід прямо суперечить вимогам статті 256 ЦПК України, відповідно до якої в разі закриття провадження з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд зобов'язаний роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, а також право звернення із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Невиконання цього обов'язку має істотні процесуальні наслідки, оскільки відповідно до частини другої статті 256 ЦПК України повторне звернення до суду між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Закриття провадження є виключним процесуальним заходом, який не може застосовуватися формально або без чіткого визначення альтернативного механізму судового захисту. Таким чином, формальне закриття провадження без визначення належної юрисдикції фактично позбавляє особу доступу до правосуддя та створює ситуацію процесуального "глухого кута".
Територіальна підсудність і місце проживання відповідача
Згідно з Правовою позицією Верховного Суду від 24.06.2024 р. № 554/7669/21 "Щодо визначення підсудності за фактичним місцем проживання або перебування позивача, відмінним від зареєстрованого" кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (стаття 27 ЦПК України). Положення частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи – сторони у справі, якщо інше не передбачено законом. Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності. Отже, у нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання. Тому позови, наведені в частині першій статті 28 ЦПК України, не можуть пред'являтися за фактичним місцем проживання або перебування позивача, відмінним від зареєстрованого.
Фактичне перебування особи за кордоном, у тому числі на підставі тимчасового захисту, не змінює зареєстрованого місця проживання та не впливає на юрисдикцію судів України.
Тимчасовий захист і звичайне місце проживання дитини
Надання тимчасового захисту відповідно до Council Directive 2001/55/EC of 20 July 2001 on minimum standards for giving temporary protection in the event of a mass influx of displaced persons and on measures promoting a balance of efforts between Member States in receiving such persons and bearing the consequences thereof має виключно тимчасовий характер і не свідчить про зміну постійного чи звичайного місця проживання дитини. Незаконне переміщення дитини до іншої держави не може призводити до втрати юрисдикції судами держави її звичайного місця проживання – України, що узгоджується зі ст. 7 Гаазької конвенції 1996 року.
Ризики для правозастосовної практики
Прийняття Верховним Судом судового рішення, за яким подібні спори визнаються такими, що не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, створює системні ризики:
1. Будь-які спори щодо дітей, незаконно вивезених до рф після 24.02.2022 та досі не повернених, фактично виводяться з-під юрисдикції українських судів, що позбавляє дітей і їхніх батьків ефективного судового захисту та створює підстави для неповернення таких дітей до України.
2. Будь-які спори стосовно дітей, що були вивезені за кордон після 24.02.2022 та яким в іншій країні було надано тимчасовий захист, не належать до юрисдикції українських судів.
3. Будь-які спори з участю осіб, які тимчасово перебувають за межами України, потенційно можуть бути виключені з юрисдикції українських судів, що суперечить принципам правової визначеності, рівності сторін та доступу до правосуддя.
У сукупності судове рішення Верховного Суду від 05.11.2025 р. у справі № 175/3823/23 формує вкрай небезпечний підхід, який фактично легітимізує процесуальну відмову в доступі до правосуддя у справах різних категорій, найбільш чутливою з яких є спори щодо дітей.
_____________________________________________
© ТОВ "ІАЦ "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2025
У разі цитування або іншого використання матеріалів, розміщених у цьому продукті LIGA360, посилання на LIGA360 обов'язкове. Повне або часткове відтворення чи тиражування будь-яким способом цих матеріалів без письмового дозволу ТОВ "ЛІГА ЗАКОН" заборонено.
LIGA360
https://pro.ligazakon.net
Автор
Марина Семенова
