02/04/2026
Фейсбук заблокував наш попередній допис проблемним питання правосуддя.
Опублікуємо тут.
Що насправді ускладнює роботу суддів ВАКС? На навчальному заході з підготовки суддів ВАКС, який проводився Національною школою суддів України, представник Верховного Суду виокремила ключові проблеми, що ускладнюють роботу суддів під час розгляду корупційних справ. Це: 1) почергова неявка учасників у судове засідання; 2) з’явлення значної кількості об’ємних клопотань, які дублюють одне одного; 3) кількагодинна або кількаденна тривалість виступів учасників і можливість суду їх обмежити тощо. Принаймні так наголошує прес-служба Верховного Суду.
https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1996100/
Отже, головними чинниками, що перешкоджають «торжеству правосуддя» у корупційних справа визнано саме діяльність захисту. Наголошую, не якість, повнота та об’єктивність досудового розслідування, не порушення права на захист чи втручання в діяльність суду, у тому числі і посягання на незалежність суддів та вплив на них з боку учасників процесу, або недосконалість правового регулювання збирання доказів чи судового розгляду. Головною перешкодою визнано саме реалізацію захистом своїх природніх повноважень, які є невід’ємними складовими справедливого розгляду справи та гарантіями доступу до правосуддя. Не можемо погодитись з такими висновками і підходами. Дійсно, не в перше пояснюючи суспільству тривалість розгляду кримінальних проваджень, прокурори та суд виправдовуються тим, що захист «зриває» судові засідання відкладаючи слухання справ. Така стратегія захисту має місце. Як мають місце і аналогічні дії з боку прокурора, коли з’являється перспектива винесення виправдувального вироку. Чи проводився аналіз для встановлення питомої ваги відкладених справ з ініціативи захисту, прокурора, суду? Чи не пов’язане застосування стратегії затягування справ з тим, що віра у винесення справедливого рішення зникає, а закриття справи по строках давності, без визнання винуватості клієнта є компромісом, що надає можливості підзахисному/обвинуваченому завершити судову тяганину, без визнання вини/невинуватості та компенсації за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, а з іншого боку надає можливість і стороні обвинувачення не зазнати «ризиків» виправдувального вироку. До речі, хоча ВАКС і відзначав у пресрелізах, що ним винесено більше виправдувальних вироків ніж судами загальної юрисдикції, такі висновки є лише напівправдою. Суха статистика говорить про те, що питома вага виправданих осіб в ВАКС вища, але вона не враховує, що судді загальної юрисдикції, намагаючись з одного боку уникнути засудження особи за відсутності доказів вини, а з іншого - перегляду виправдувального вироку та його скасування вищими інстанціями, з формальних підстав, уникають розгляду справ з сумнівною судовою перспективою, відкладаючи їх (у тому числі прохаючи про подання відповідних клопотань захист чи прокурора) до моменту, коли сторони не досягнуть бодай якогось компромісу і після перекваліфікації на менш тяжке кримінальне правопорушення не погодяться на закриття справи за строками давності без подальшого оскарження. Чи можна взагалі пишатись 4,8% виправдувальних вироків, коли в «легендарних судах» інквізиції вони становили понад 70%, а в буремні часи після жовтневої революції сягали також двузначних чисел? При цьому далеко не кожний виправдувальний вирок залишається в силі. Загальна статистика Верховного Суду по скасуванню виправдувальних вироків невтішна. В 2018 році їх скасовано 34,8%, у 2019 – 41,4%, 2020- 21%, 2021 -36,4%, 2022 – 36%, 2023 – 62,3%, 2024 – 53,5%. І після скасування такі справи крокують на нове «коло пекла», а ж доки не виснажать остаточно підсудного.
«Заявлення об’ємних клопотань» - влучний вислів. Очевидно, що окремим суддям читати документи захисту складно, особливо, коли після цього необхідно знайти аргументи на спростування висловлених доводів. Це також може призвести до вимушеного відходу від обвинувального ухилу, з «натореної» досудовими розслідуванням колеї. Але у чому ж тоді сенс правосуддя, як не у зважені доводів обох сторін, їх оцінці, спростуванні? Суд не бентежить те, що зміст обвинувачення у переважній більшості таких справ складається з цитування норм законів, «повернення в історичне минуле» та повторенням інформації, що не має жодного значення для судового розгляду, але в якій губиться сам зміст обвинувачення. Можливість обмежити захист у виступах. Не нова ідея, але якщо прокурору для переконання суду інколи достатньо встати і проголосити, що він повністю підтримує подане клопотання чи що «довів вину в повному обсязі», захиснику для переконання суду цього не достатньо. За прокурором стоїть держава (прокуратура, орган досудового розслідування, оперативні підрозділи), за адвокатом лише його підзахисний. Процесуальні можливості захисту абсолютно неспівставні з можливостями держави, то чи можна його обмежувати навіть в такій «дрібничці» як виступ для переконання у своїй правоті? Проте, найнеприємніше враження від цього заходу полягає навіть не у тому, що поряд з численними гаслами про наближення стандартів правосуддя до стандартів країн ЄС, інтеграцію, домінанту прав людини, змагальність процесу та рівність сторін, сформовані тези вказують на те, що держава відкрито демонструє суто обвинувальний ухил. Більш того, такий підхід нав’язує суддям через вищий судовий орган та школу суддів, формує матрицю їх поведінки з аксіомою, що захист є перешкодою правосуддю. Хоча ключовими проблемами справедливого розгляду справ, у тому числі і корупційних, на нашу думку є дещо інші: 1) знищення незалежності суддів та вплив на них з боку органів досудового розслідування, прокуратури, органів влади, схилянні суду до «державницької позиції», яка суперечить совісті та праву; 2) «містечковість», «локальність» та «зрощеність» антикорупційних органів, що негативно впливає на забезпечення балансу учасників провадження, вплив на суд з боку НАБУ та САП, які поміж іншого навіть «взяли на себе» лобіювання питання підвищення зарплат суддям ВАКС, що не може розглядатись як доброчесна практика, зважаючи на те, що ВАКС по відношенню до них виконує контрольні функції; 3) ігнорування засад змагальності, принципу презумпції невинуватості, виконання судом функцій сторони обвинувачення; 4) оцінка судом клопотань та заяв захисту як перешкоджання правосуддю та ризики, якими обґрунтовується застосування запобіжних заходів; 5) перетворення «винятків» на «правило» під час застосування застосування запобіжних заходів, коли розмір застави жодним чином не корелюється ні з розміром завданих збитків ні тяжкістю правопорушення, а виключно на догоду «запиту суспільства» як форму квазіпокарання; 6) обмеження у доступі до правосуддя через запровадження концепції, за якою визнання вини та перерахування коштів на певний фонд є запорукою укладання угоди та звільнення від відповідальності, а спроба довести свою невинуватість як підстава для безумовного позбавлення волі; 7) уникнення публічності у резонансних справах шляхом видалення з ЄДРС винесених сумнівних вироків; 😎 непропорційність міри покарання тяжкості діяння, в якому особу визнано винною; 9) розгляд дріб’язкових справ, що не стосуються діяльності високопосадовців (понад 75%) шляхом штучного віднесення їх до своєї підсудності для демонстрації суспільству ефективності антикорупційних органів.
Запропонований нами список проблемних питань не вичерпний, проте більш збалансований ніж запропонований у Національній школі суддів та на нашу думку набагато актуальніший для суспільства.
Екс-перший заступник Директора ДБР, керуючий партнер АО «DEFENSORES», адвокат, д.ю.н, доцент Олександр Бабіков для Науково-дослідного інституту проблем досудового розслідування
