30/07/2023
🔥Постанова ВП ВС від 04.07.2023 № 233/4365/18 (14-96цс21):
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/112406155
👨⚖️Суддя-доповідач: Гудима Д. А.
✅Придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо
✔️26. Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсними не тільки електронних торгів із реалізації арештованого приміщення готелю, але й протоколу та акта про проведені прилюдні торги. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд це рішення підтримав. Велика Палата Верхового Суду з відмовою у задоволенні вимог про визнання недійсними протоколу й акта про проведені прилюдні торги погоджується, але з інших мотивів, ніж ті, які навели суди попередніх інстанцій.
32. У справі № 233/4365/18 Великій Палаті Верховного Суду належить, зокрема, вирішити, чи є належними й ефективними у спірних правовідносинах вимоги про визнання недійсними протоколу й акта про проведені електронні торги.
35. Оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)). З огляду на наведене неналежними та неефективними є відповідні дві вимоги позивача.
36. Тому рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсними протоколу й акта про проведені електронні торги слід змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови. Вимогу про визнання недійсними електронних торгів суд може інтерпретувати як позов про визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу. Проте ця вимога лише за певних умов може бути ефективним способом захисту, наприклад, тоді, якщо позивачем і відповідачем є продавець і покупець за договором купівлі-продажу.
37. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
38. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України). Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга цієї статті у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
39. Велика Палата Верховного Суду раніше виснувала, що право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна (див., наприклад, постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (пункт 95), від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19).
40. Суди попередніх інстанцій для вирішення питання про те, який суб`єкт має право на позов і на який саме (про визнання недійсним договору купівлі-продажу чи про витребування майна), належно не дослідили, чи міг позивач бути власником приміщення готелю за встановленої інформації про те, що воно є у державній власності, та відповідно у який спосіб позивач міг би захистити саме його право на це приміщення у разі порушення останнього.
43. Якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, не маючи права його відчужувати, то покупець не набуває право власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від такого набувача лише у випадках, встановлених частиною першою статті 388 ЦК України (з урахуванням винятків, визначених у частині другій цієї статті), тоді як у недобросовісного набувача чи у добросовісного, який набув майно безоплатно, власник має право його витребувати у всіх випадках (стаття 387, частина третя статті 388 ЦК України).
44. Тому, якщо позивач не був стороною договору-купівлі продажу, укладеного на електронних торгах, і, наприклад, вважає, що переможець торгів є недобросовісним та не набув право власності на придбане приміщення готелю, він може скористатися прямо визначеним законом для таких спірних правовідносин способом захисту права. Для застосування вимоги про витребування майна з чужого володіння немає потреби в оскарженні електронних торгів (відповідного правочину купівлі--продажу), складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункти 52, 57) і від 5 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19 (пункт 9.32)).
46. Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).
47. Отже, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.46), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54)).
✔️48. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо.
(1.3) Щодо виконавчого провадження, у межах якого відбувалася реалізація приміщення готелю
49. Позивач стверджував, що стаття 1 Закону № 2864-III встановила мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств і господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.
50. Суди першої й апеляційної інстанцій констатували, що за змістом статті 2 вказаного Закону мораторій на примусову реалізацію майна не розповсюджується на випадки примусового виконання рішень щодо виплати заробітної плати й інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами. Вважали, що дії державного виконавця з опису, арешту й оцінки майна є підготовчими та не стосуються проведення торгів. Тому останні з цих підстав не можна визнати недійсними, а кошти від реалізації приміщення готелю були спрямовані на погашення заборгованості позивача із заробітної плати.
51. Третя особа у касаційній скарзі стверджувала, що зведене виконавче провадження, яке стосується, зокрема, погашення заборгованості позивача перед його працівниками, має номер № НОМЕР_2. Тоді як постанови державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 2 серпня 2017 року про опис та арешт приміщення готелю і від 16 серпня 2017 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні стосуються виконання наказу Господарського суду Донецької області від 17 серпня 2015 року у справі № 905/872/15 про стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги на користь ТОВ «Сана-Груп». Цим третя особа звернула увагу суду на те, що реалізація приміщення готелю відбувалася з іншою метою, ніж примусове виконання рішень щодо виплати заробітної плати й інших виплат, що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами. Велика Палата Верховного Суду вважає, що докази на підтвердження такого аргументу потребують їх оцінки належним судом.
52. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
52.1. 18 квітня 2017 року третя особа видала наказ № 156, яким затвердила Статут позивача (далі - Статут) (а. с. 9-11). Позивач є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності та переданим в управління третьої особи (пункт 1.1 Статуту). Підприємство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями всіма належними йому коштами та іншим майном, на яке згідно з чинним законодавством України може бути звернене стягнення (пункт 3.6 Статуту). Держава та третя особа не несуть відповідальності за зобов`язаннями позивача, крім випадків, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами України (пункт 3.7 Статуту). Позивач не несе відповідальності за зобов`язаннями держави та третьої особи (пункт 3.8. Статуту). Майно позивача є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (пункт 4.1 Статуту). Контроль за ефективністю використання, збереженням та обліком закріпленого за позивачем майна здійснює третя особа. Відчуження позивачем майнових об`єктів, що належать до основних фондів, здійснюється виключно на конкурентних засадах за погодженням з третьою особою в порядку, встановленому законодавством. Нерухоме майно не може бути відчужене, вилучене та передано до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути його відчуження (пункти 4.5, 4.7, 4.9 Статуту).
52.2. 12 грудня 2003 року ОСОБА_2 уклав із позивачем договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .
52.3. 18 січня 2006 року виконкому Костянтинівської міської ради ухвалив рішення № 35, згідно з яким оформив право власності Костянтинівського казенного науково-виробничого підприємства «Кварсит» на приміщення готелю, розташованого за адресою: Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Шмідта, 33/7.
52.4. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право державної власності на приміщення готелю зареєстроване за Костянтинівським казенним науково-виробничим підприємством «Кварсит», правонаступником майнових прав і обов`язків якого є позивач. Вказане також підтверджує свідоцтво про право власності на приміщення готелю, згідно з яким власником приміщення готелю є позивач, а форма власності - державна.
52.5. 17 березня 2015 року державний виконавець прийняв постанову, згідно з якою об`єднав виконавчі провадження про стягнення із позивача заборгованості на користь стягувачів у зведене виконавче провадження № НОМЕР_2. До складу останнього входять 49 виконавчих проваджень.
52.6. 2 серпня 2017 року державний виконавець описав і арештував майно, яке належить позивачу, зокрема приміщення готелю.
52.7. 28 листопада 2017 року згідно з протоколом проведення електронних торгів № 299985 відбулись електронні торги з реалізації приміщення готелю (лот № 248195). Переможець торгів запропонував найвищу ціну - 87 278,80 грн.
52.8. 5 грудня 2017 року заступник начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області видав розпорядження № 53533262, згідно з яким 82 914,86 грн від реалізації арештованого майна приміщення готелю, які надійшли 4 грудня 2017 року на депозитний рахунок ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області під час примусового виконання зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 17 березня 2015 року, були спрямовані на погашення заборгованості із заробітної плати позивача перед ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
53. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
54. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (частина перша статті 48 Закону Закон № 1404-VIII).
55. Отже, продаж майна на торгах є його примусовою реалізацією. Щодо майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, на таку реалізацію встановлений мораторій - до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна (частина перша статті 1 Закону № 2864-III у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), крім певних винятків, що визначені у частині другій зазначеної статті у відповідній редакції.
56. До державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб`єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності (речення перше частини першої статті 141 Господарського кодексу України).
57. За змістом статті 1 Закону № 1404-VIII державний виконавець має вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням цього Закону, але й інших законів, виконання яких є обов`язковим під час виконавчого провадження (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 7 грудня 2022 року у справі № 908/1525/16 (пункт 80)).
58. Велика Палата Верховного Суду зауважує, щомораторій на відчуження державного майна, запроваджений Законом № 2864-III у відповідній редакції, не стосувався випадків примусового виконання рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами. Однак цей виняток не охоплює випадки примусового виконання будь-якого іншого рішення суду (близький за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 908/85/16 (пункт 4.28)), бо під час такого виконання діє передбачена Законом № 2864-III заборона. Тому після проведення публічних торгів на виконання іншого рішення суду, ніж щодо виплати заробітної плати й інших виплат, що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, наступне перерахування отриманих від реалізації обмеженого в обороті майна коштів на погашення саме заборгованості за такими виплатами не легалізує ці торги.
59. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що кошти від реалізації приміщення готелю в межах зведеного виконавчого провадження були спрямовані на погашення заборгованості позивача з виплати заробітної плати двом його працівникам. Вказали, що опис та арешт приміщення готелю був здійснений на підставі відповідної постанови державного виконавця від 2 серпня 2017 року. Проте спрямування коштів, отриманих від реалізації приміщення готелю, для погашення зазначеної заборгованості ще не означає, що така реалізація відбувалася з метою погашення заборгованості позивача перед його працівниками, як і те, що саме для цього проведений опис і арешт майна боржника.
60. Третя особа вказала на те, що опис та арешт приміщення готелю державний виконавець провів у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яке стосувалося виконання наказу Господарського суду Донецької області від 17 серпня 2015 року у справі № 905/872/15 про стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги на користь ТОВ «Сана-Груп», хоча зведене виконавче провадження має номер № НОМЕР_2. Тому, не оцінивши вказаний аргумент, як і пов`язані з цим аргументом докази, не можна виснувати, що реалізація приміщення готелю відбулася згідно із Законом № 2864-III.
61. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що у матеріалах справи є копія постанови про об`єднання у зведене провадження № НОМЕР_2 виконавчих проваджень про стягнення коштів із позивача (т. 1, а. с. 99). Однак у матеріалах справи є також копія облікової картки зведеного виконавчого провадження щодо позивача з іншим номером - № НОМЕР_6 (т. 1, а. с. 100-108). Згідно з цією обліковою карткою у зведене виконавче провадження № НОМЕР_6 увійшли, зокрема: (1) виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення коштів на користь ТОВ «Сана-Груп» на підставі наказу господарського суду Донецької області від 17 серпня 2015 року № 905/872/15; (2) виконавче провадження № НОМЕР_3 про стягнення коштів на користь ОСОБА_4 на підставі виконавчого листа Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 16 березня 2017 року № 233/4085/16-ц; (3) виконавчі провадження № НОМЕР_4 і № НОМЕР_5 про стягнення коштів на користь ОСОБА_3 на підставі виконавчих листів Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 16 березня 2017 року № 233/6462/16-ц. Суди попередніх інстанцій це не оцінювали.
62. У постанові від 2 серпня 2017 року (т. 1, а. с. 109-110) державний виконавець у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (стосувалося виконання наказу Господарського суду Донецької області від 17 серпня 2015 року у справі № 905/872/15 про стягнення заборгованості на користь ТОВ «Сана-Груп») описав і арештував приміщення готелю, хоча у вступній частині цієї постанови вказав, що вчиняє дії у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2. Аналогічна ситуація з номерами виконавчих проводжень у постанові від 16 серпня 2017 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні (т. 1, а. с. 119): постанову державний виконавець виніс у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, а у вступній частині зазначив, що вчиняє дії у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2.
63. Суди попередніх інстанцій не оцінили інформацію у вказаних вище документах, зокрема відомості про зведені виконавчі провадження № НОМЕР_2 і № НОМЕР_6, а також про винесення державним виконавцем постанов під час звернення стягнення на приміщення готелю у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. Тоді як для висновку про відповідність примусової реалізації приміщення готелю умовам Закону № 2864-III, щонайменше, необхідно на підставі оцінки доказів встановити, що звернення стягнення на майно позивача відбувалося за рішеннями стосовно виплати заробітної плати й інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, а не те, що кошти, отримані від такої реалізації, були надалі спрямовані на погашення заборгованості за цими виплатами.Дослідивши відповідні докази, можна дати відповідь на питання про те, чи були електронні торги проведені відповідно до Закону № 2864-III і з якою метою (примусового виконання рішень щодо виплати заробітної плати й інших виплат, що належать працівникам у зв`язку з трудовими відносинами, чи примусового виконання іншого рішення суду).
64. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду у цій постанові не застосовує Закон № 185-V до спірних правовідносин, немає підстав для вирішення питання про відступ від сформульованого у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/26146/15 і від 18 лютого 2021 року у справі № 910/14680/19 висновку щодо тлумачення припису цього акта, а також для реагування на відповідні аргументи касаційної скарги.
65. Велика Палата Верховного Суду також відхиляє як необґрунтований аргумент третьої особи щодо неналежного (з порушенням пункту 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 7 квітня 2003 року № 55 ДСТУ 4163-2003) засвідчення ДП «Сетам» і державним виконавцем документів, доданих до відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги. Вимоги до процесуальних документів і додатків до них визначає процесуальний закон, а не Національний стандарт України, затверджений Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики. Правила проставлення відмітки про засвідчення копії документа, визначені у пункті 5.27 ДСТУ 4163-2003, не поширюються на засвідчення копій документів, які учасники справи подають до суду.
#судовапрактика #споризправавласності #публічніторги #добросовіснийнабувач
🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp
