18/05/2026
Бог простить, а я не забуду
Це моя філософія. Я не свята і не маю влади прощати. Я не підставляю другу щоку, і тому я ще й грішна. Я проживала свій біль і щодня бачу океан болю в житті та роботі, тому нічого не забуваю. Усе — це досвід, але колись я пообіцяла собі, що не буду вірити вдруге. Бо, як каже Біблія: хто зрадив один раз, той зрадить і вдруге. Тому я свідомо вбиваю в собі віру в людей, які хоч раз мене образили, принизили чи використали. Прощає і відпускає гріхи Господь, а я — грішниця, яка все пам’ятає.
Це точно не про образу, яку я підсилюю щодня, і не про помсту, якою надихаюсь і живу. Ні. Для мене це про те, що я навчилась швидко робити висновки й не вдавати з себе Матір Терезу. Я просто жінка, яка дає собі раду у цьому світі, тож двічі не вийде.
Вчора я думала про те, чому досі дечого боюся. І ці роздуми привели мене до того, що саме минулий негативний досвід вбереже мене від того, щоб укотре входити в те, що завдасть мені болю. І мені стало легше, бо тепер я не корю себе за минуле й не залякую майбутнім. Я просто несу свій ярмо (великий рюкзак), знаючи, що все для мене буде якнайкращим чином, а мої минулі болі — це гарантія того, що я уникну подібного в майбутньому. Бо чому? Бо я собі не ворог.
І якщо чесно, то цей пост — протест проти солодко-брехливо-удаваного інстаграмного «прощення». У мене просто ерор від того, як культивується тема прощення.
— Ти що, ще не пробачила своїх батьків?
А колишнього?
А ти подякувала хлопцю, який тебе…?
Бо ж усе зло — це карма і те, що ми самі на себе наклали. Тема вічна…
Але, на мою думку, прощення і позитивне ставлення до людей, які нас скривдили, — ЦЕ ТОЛЕРУВАННЯ НАСИЛЛЯ!!!!
Тому Бог простить, а я не забуду.
Я кажу своїм довірителькам:
-Б’є — не любить, а знущається.
-Не платить аліменти — стягуй.
-Бив попередню жінку — настане і твій час.
