Адвокат Вольга Шейко

16/12/2022

20/06/2022

📆 20 червня - Всесвітній день біженців

Цей день встановлено згідно з рішенням 55-ї сесії Генасамблеї ООН від 04 грудня 2000 року.

📍 Біженці − це одна з найбільш гострих проблем сучасного світу. Війни, стихійні лиха, порушення прав людини – головні причини того, чому люди змушені покидати свої домівки й шукати кращого життя деінде. За статистикою, кожну хвилину 20 осіб залишають свій рідний дім, тікаючи від війни, переслідування або насильства. Вимушене переміщення набуло найвищого рівня. Саме тому, міжнародна спільнота консолідує свої зусилля щодо полегшення важкої долі таких людей. Створене в 1950 році Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ) є зараз центральним міжнародним агентством, яке робить зусилля для вирішення цього завдання.

До недавнього часу, на планеті було зареєстровано близько 20 мільйонів біженців і 25 мільйонів внутрішньо переміщених осіб. Основна частина з них знаходиться в Африці, в зоні афганського конфлікту, на Балканах. Саме тому Всесвітній день біженців відзначають з 2001 року водночас з Африканським днем біженця.

Однак, ця велика проблема та нестерпний біль біженців торкнулися й України. Після початку агресії Росії проти України, анексії Кримського півострова і розв’язання нелюдського кровопролиття на сході України, ескалації конфліктів в азіатському регіоні, кількість біженців досягла рекордних показників за всю сучасну історію та склала понад 60 мільйонів осіб. «За підрахунками Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, в Україні проживає 2500 осіб, які мають статус біженців. Ще близько 6-7 тисяч осіб шукають притулку.

У Всесвітній день біженців, правозахисники наголошують: здатність впоратися з новою, трагічною сторінкою новітньої української історії є не лише обов'язком громадян, а й тестом, чи може українське суспільство подбати про тих, хто потребує захисту і притулку, і дати їм змогу будувати далі своє життя у вільній країні, яка справді поважає права і свободи людини та здатна забезпечити притулок усім, хто його потребує». В першу чергу ми повинні подбати про наше майбутнє – дітей, які більш ніж за 100 днів повномасштабного вторгнення росії на територію України, зазнали руйнівних наслідків у таких масштабах та темпах, яких не було від часів Другої світової війни. Таку заяву 01 червня 2022 року зробило ЮНІСЕФ https://uni.cf/3HCJTml

«Три мільйони дітей в Україні та понад 2,2 мільйона дітей у країнах, які приймають біженців, зараз потребують гуманітарної допомоги. Майже двоє з трьох дітей були переміщені в результаті бойових дій.

Згідно з даними Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини, щодня в Україні гине двоє дітей та четверо отримують поранення – здебільшого внаслідок нападів із використанням вибухової зброї у населених пунктах. Цивільна інфраструктура, від якої залежать діти, і надалі зазнає пошкоджень чи руйнувань. Станом на тепер постраждали принаймні 256 медичних закладів та кожна шоста «безпечна школа», яку підтримує ЮНІСЕФ на сході країни. Сотні інших шкіл по всій країні також були пошкоджені. Умови життя дітей на сході та півдні України, де активізувалися бойові дії, стають все більш нестерпними».

ЮНІСЕФ також наголосило, що «війна викликала гостру кризу у сфері захисту дітей. Діти, які рятуються від насильства, наражаються на значний ризик бути розлученими з сім’єю, зазнати насилля, жорстокого поводження, сексуальної експлуатації та торгівлі людьми. Більшість із них пережили надзвичайно травматичні події. Ці діти терміново потребують безпеки, стабільності, допомоги у сфері захисту дітей та психосоціальної підтримки – особливо ті, хто перебуває без супроводу дорослих або в розлуці зі своїми сім’ями. Найбільше в житті їм потрібен мир.

На сьогодні, за даними ООН, від війни в України, яку розв’язала Росія, за кордон втекло понад два з половиною мільйони людей. Відповідно до рішення Ради ЄС від 04 березня 2022 року, активовано Директиву 2001/55/ЄС щодо надання тимчасового притулку (її ухвалили у 2001 році в умовах численних вимушених переміщень населення в результаті воєнного конфлікту в Боснії та в Косові). Директива регулює негайне забезпечення захисту громадян третіх країн, змушених масово рятуватися на території ЄС від війни або порушень прав людини, оскільки в умовах раптового прибуття багатьох біженців здійснити стандартну процедуру надання притулку, яка передбачає індивідуальний розгляд заяв, украй проблематично.

21 березня 2022 року Єврокомісія ухвалила Рекомендації про застосування Директиви щодо тимчасового притулку (Operational guidelines), де уточнено категорії осіб, на яких поширюється і не поширюється право на тимчасовий притулок, визначено членів сімей, які можуть возз’єднатися з біженцями, правила поводження з дітьми, пересування між країнами ЄС тощо.

Рада ЄС затвердила план стосовно біженців війни з України, що містить 10 пунктів. Першим із них є створення єдиної системи реєстрації прибулих. Наразі системи реєстрації різних країн не пов’язані між собою, проте вже створюється спеціальна платформа для обміну інформацією.

Серед іншого, що стосується прийняття системи квот для перерозподілу біженців між країнами-членами, розроблення на кордоні, у транспортних вузлах, у населених пунктах інформаційних хабів, де біженці можуть отримати інформацію про можливості переїзду та облаштування, розробляють єдині стандарти підтримки дітей, їх належний захист, доступ до освітніх та медичних послуг.

Неповнолітнім, які прибули без супроводу дорослих, негайно мають надати законного опікуна. Створюють освітній портал із навчальними матеріалами українською, планують формувати мережі українськомовних психологів і психіатрів для надання психологічної допомоги маленьким біженцям.
Приділяють увагу запобіганню експлуатації біженців, що особливо важливо, оскільки переважна частина з них – жінки та діти. Так, виконавчий директор європейської прикордонної агенції FRONTEX заявив, що має інформацію про злочинців, які шукають жертв серед переселенців. Тому прибулих з України просять у пошуках житла спілкуватися лише з офіційними особами, нікому не віддавати свої документи, не погоджуватися на сумнівну роботу, працювати лише за трудовою угодою тощо. Окрім надання тимчасового притулку, важливим складником реакції ЄС на гуманітарну кризу в Україні стали рекомендації щодо максимально спрощених процедур перетину кордону. Серед них: спрощення прикордонного контролю для вразливих категорій подорожніх, зокрема дітей.

Поступово акцент зміщується на те, як допомогти біженцям інтегруватися в країнах призначення. Єврокомісія 05 квітня оприлюднила рекомендації щодо спрощення процедури визнання дипломів і кваліфікацій біженців, аби забезпечити можливості працювати відповідно до рівня їхньої підготовки. Це вкрай актуально, зокрема для медиків, учителів і вихователів – саме вони задовольнятимуть потреби переселенців у медичних та освітніх послугах рідною мовою.

При цьому, в таких умовах існують ризики й небезпеки вимушених переміщень. Серед іншого - втрата частини населення внаслідок міграції.
«Попри всебічну допомогу та підтримку, яку отримують українські біженці війни за кордоном, їхнє становище залишається ризикованим. Зовсім не завжди умови життя, матеріальне забезпечення, доступ до медичних послуг мають належний рівень. Найактуальнішою є проблема житла», вказує експрес-опитування, яке провів Центр Разумкова https://bit.ly/3n7NNdq. Перспективи українських біженців війни за кордоном залежать, безумовно, не лише від політики країн перебування, а й передусім від ситуації в Україні – скільки триватиме небезпека, як швидко відновлюватиметься країна. Здебільшого люди планують повернутися додому – насамперед це жінки з дітьми.

Зі збільшенням тривалості перебування за кордоном частка неповерненців зростатиме. У бік постійного життя поза межами України, найімовірніше, схилятимуться ті, хто має там родичів, хто виїхав до віддалених держав, хто завдяки професійним знанням і кваліфікації може знайти гідну роботу й забезпечити собі належний рівень життя. Низькою є також імовірність повернення молоді та дітей, яка й далі будуть навчатися за кордоном.

📍 Які ж права у дитини-біженця в Україні?

Конвенція про права дитини та Конституція України проголошує, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також народжені вони в шлюбі чи поза ним.

Відповідно до статті 16 Конвенції ООН про права дитини жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя. Статтею 20 Конвенції гарантовано право кожної дитини, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, на особливий захист і допомогу, що надаються державою. Система усиновлення за змістом статті 21 Конвенції орієнтована на першочергове врахування найкращих інтересів дитини. Дитині, яка бажає одержати статус біженця або яка вважається біженцем, відповідно до статті 22 Держави — учасниці забезпечують належний захист і гуманітарну допомогу в користуванні застосовуваними правами, викладеними в цій Конвенції, а також сприяють в об’єднанні зусиль міжурядових і неурядових організацій щодо захисту такої дитини та надання їй допомоги у пошуку батьків чи інших членів сім’ї будь-якої дитини-біженця, з тим щоб одержати інформацію, необхідну для її возз’єднання зі своєю сім’єю. Згідно статті 37 Конвенції обов’язком держави є гуманне ставлення до кожної позбавленої волі дитини і повага до її гідності, включаючи забезпечення права дитини підтримувати зв’язок із своєю сім’єю шляхом листування та побачень, за винятком особливих обставин.

Закон України “Про охорону дитинства” понятійно унормовує, що дитина-біженець — це дитина, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” https://bit.ly/3zTHWjF

Дитина-біженець має рівні з дітьми - громадянами України права, а саме:
🔸 на пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, крім обмежень, встановлених законом;
🔸 на працю;
🔸 охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;
🔸 відпочинок;
🔸 освіту;
🔸 свободу світогляду і віросповідання;
🔸 володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності
🔸 інші передбачені законодавством права .

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про повну загальну середню освіту» кожному громадянину України, іншим особам, які перебувають в Україні на законних підставах, а також кожній дитині незалежно від підстав її перебування в Україні гарантується безоплатне здобуття у державних та комунальних закладах освіти повної загальної середньої освіти на кожному її рівні за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів один раз протягом життя. Іноземці та особи без громадянства здобувають повну загальну середню освіту в Україні відповідно до законодавства та/або міжнародних договорів України. https://bit.ly/3HKeQVR

Стаття 53 Конституції України передбачає, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

З огляду на наведене, можливо окреслити наступні проблеми дітей-біженців:
Набувши статусу «біженця», громадяни та їх діти стикаються з низкою проблемних питань, а саме:
🔸 працевлаштування;
🔸 оформленням документів на дитину, що народжена в Україні у сім’ї біженців;
🔸 допомога від держави біженцям з дітьми;
🔸 оформлення документів при влаштуванні дитини у дитячий садок чи шкільний заклад та відвідування дитиною – біженця шкільного закладу;
🔸 продовження навчання дитини – біженця в Україні;
🔸 оформлення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям з дітьми (її умови призначення та розмір);
🔸 навчання дітей біженців у школах – інтернатах санаторного типу в залежності від захворювання;
🔸 отримання біженцями середньої чи вищої освіти;
🔸 отримання пенсії біженцями.

Основна проблема функціонування системи захисту дітей-біженців в Україні полягає в тому, що реалізація відповідного законодавства на сьогодні досі обмежується лише легалізацією і документуванням шукачів притулку та біженців. Безумовно, це відповідає їхній головній потребі – знайти притулок від переслідувань, безпечне для життя місце проживання. Однак, надання правового статусу дітей-біженців є лише першим необхідним кроком і має супроводжуватися адекватними заходами щодо інтеграції біженців в українське суспільство, щодо їхнього подальшого облаштування.

Наразі самі українські громадяни зазнали бігства від війни та проблеми дітей-біженців/ переселенців є вкрай важливими, та наразі висвітлюються, в першу чергу, юридичними спільнотами. До цієї проблеми також підключені й психологи. Хочемо навести одну й з робіт, що стосуються підтримки дітей – біженців, це Інструкція з ментального виживання для дітей і підлітків-переселенців (можна ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/3y4ejL3

Вказана робота, серед іншого, присвячена розв’язанню питання: «Чому дітям буває боляче чути про себе: «Він/вона біженець»?». Так, в Інструкції наголошено, що «статус біженця, тимчасового захисту і внутрішньо переміщеної особи — абсолютно різні поняття. Просто для нашого вуха «біженець» — більш звичне слово. Під час спілкування нам треба бути обережними, щоб воно не набуло ксенофобського забарвлення, як це, на жаль, відбувалось у минулому. Діти й підлітки можуть вловлювати негативні сенси цього слова з інформаційного простору. «Біженець» може видаватись їм чимось «нещасним, сумним, нездатним захистити себе». Це для них про того, хто втікає і невідомо чи повернеться. Приміряти на себе такий образ у нових реаліях може бути дуже важко.

Під час спілкування зі старшими дітьми можна згадати про директиву ЄС, яка називає вимушених емігрантів переміщеними особами, особами під тимчасовим захистом.
Молодшим дітям можна сказати: «Ми тимчасово поїхали з України», «Ми під тимчасовим захистом», «Ми переїхали в безпечнішу частину нашої країни». У розмові обов’язково згадуйте про те, що ваш дім — Україна: «Ми обов’язково зробимо все від нас залежне, щоб захищати і підтримувати нашу Батьківщину, щоб приїхати знову до нашого дому». Акцент має бути на тому, що «хоч ми й під захистом іншої країни, але залишаємось українцями»».

Також, Інструкція цікава тим, що роз’яснює, як відповідати на складні дитячі запитання, наприклад: «А що, як тата на війні вб’ють?», «А якщо ми ніколи не повернемося додому?», «Наш будинок можуть зруйнувати бомби. І що тоді?».

📍 Посібник для батьків – біженців, що розроблений Червоним Хрестом у співпраці з HERO та Центром кризової психології, також заслуговує на увагу, адже надає поради батькам, які, знаходячись в скрутних життєвих умовах, повинні підтримувати своїх дітей та максимально огороджувати їх від впливу обставин, що змусили сім’ю стати біженцями. https://bit.ly/3zTI7LR

Наводимо декілька джерел, які є інформаційними та статистичними щодо біженців взагалі, та дітей зокрема:
🔸 Displacement patterns, needs and intentions survey / IOM Slovakia
🔸 UNHCR. Operational Data Portal. Ukraine Refugee Situation
🔸 Вже понад мільйон українців повернулися на Батьківщину – Шмигаль / Укрінформ
🔸 Council Directive 2001/55/EC of 20 July 2001 on minimum standards for giving temporary protection in the event of a mass influx of displaced persons and on measures promoting a balance of efforts between Member States in receiving such persons and bearing the consequences thereof
🔸 Українські біженці в Польщі: як живуть та чи збираються повертатися / Mind
🔸 Frontex Director Raises Concerns About Human Trafficking Due to War in Ukraine / Schengenvisainfo News
🔸 Employers of Ukraine refugees to get Gov´t support / Hungary Today
🔸 Українські біженці в Польщі: як живуть та чи збираються повертатися / Mind
🔸 Zymnin A. Raport specjalny «Uchodźcy z Ukrainy w Polsce»

👩‍🏫 Цей День на КАЛЕНДАРІ ДИТИНСТВА позначила Адвокат Вольга Шейко, адвокат, член команди Центру «Адвокат дитини» Вищої школи адвокатури НААУ

06/06/2022

🙌 Сьогодні – професійне свято працівників засобів масової інформації України. Діти та інформація стосовно неповнолітніх – одна з найчутливіших тем для висвітлення в медіа.

У Календарі дитинства Ви дізнаєтеся про базові журналістські стандарти та етичні правила висвітлення інформації стосовно дітей, принципи та керівні вказівки щодо інтерв’ювання дітей , а також ознайомитеся з законодавством, що стосується захисту прав дітей у спорідненості із журналістикою та низкою корисних тематичних ресурсів.

Слово журналіст і журналістика походить з французької мови. Journal «газета» виникло як скорочення словосполучення papier journal і означає «щоденний папір (листок)», що в свою чергу походить від латинського «щоденна звістка». З викладеного можна зробити висновок, що журналісти – це своєрідні вісники, ті, що оповіщають, приносять щоденні звістки. Ще Юлій Цезар публікував «Діяння сенату», потім «Щоденні громадські дощечки», на яких записували хроніку подій. Це були своєрідні газети. Приблизно з 911 року в Китаї почав виходити «Цзінь бао» («Столичний вісник»). Вважається, що перша газета вийшла друком у 1605 році у французькому Страсбурзі. А от перше успішне щоденне видання з’явилося в Британії – газета The Daily Courant друкувалася з 1702 по 1735 рік. З розвитком суспільства преса сформувалася як впливовий соціальний інструмент під титулом «Четверта влада» (Fourth Estate – «четвертий стан»). Цей вислів, який згодом став терміном, приписують Томасу Карлейлю і Жан-Жаку Руссо.

В Україні журналістика як професія виникла в ХІХ столітті. Наступні 100 років вона намагалася розвиватися в умовах суцільних табу. «З початком незалежності відбулось відродження традицій української журналістики, але, знову ж таки, на неї, як і на суспільство, чатували нові небезпеки і нові виклики – самоцензура, важкий спадок посттоталітарного минулого, продажність, сумнозвісні «темники», готовність писати замовні матеріали, прогинатися під замовника та ще багато чого іншого. І не дивлячись ні на що, українська журналістика продовжує розвиватись, виконуючи одну з головних функцій – виявлення важливих для суспільства тем, їхнього розкриття і формування дискусії, що сприяє розвитку цього ж таки суспільства», вказує Укрінформ.

06 червня 1992 року Спілка журналістів України була прийнята до Міжнародної федерації журналістів, яка є найбільшою в світі організацією професійних працівників ЗМІ. Тому саме цей день наразі святкується як День журналіста.

Крім Дня журналіста існують й інші професійні свята – Міжнародний день солідарності журналістів (08 вересня), Міжнародний день спортивного журналіста (02 липня), День україномовної преси (12 листопада, свято не офіційне), День працівників радіо, телебачення та зв’язку України (16 листопада). Втім саме День журналіста є чи не «найдушевнішим» святом української журналістської спільноти, адже засноване воно було на зорі незалежності нашої держави, в пору великих сподівань і світлої надії на зміни в суспільстві.

В цей день необхідно зауважити, що однією з найчутливіших тем для висвітлення в медіа є діти. Під час опису неповнолітніх журналісти, окрім дотримання базових журналістських стандартів, таких як баланс, точність та достовірність, повинні мати чіткі уявлення і про етичні правила висвітлення інформації стосовно дітей. Головним завданням журналіста під час роботи з темою неповнолітніх має бути уникнення заподіяння будь-якої шкоди дитині, а також інтереси неповнолітнього мають превалювати над усіма іншими інтересами.

Так, згідно з Кодексом етики українського журналіста https://bit.ly/3zroDOi, «Журналіст має бути особливо обережним при висвітленні питань, пов’язаних із дітьми. Журналіст та редактор повинні мати обґрунтовані підстави для висвітлення приватного життя неповнолітньої особи (осіб) та дозвіл на це від її батьків чи опікунів. Неприпустимим є розкриття імен неповнолітніх (або вказування ознак, за якими їх можна розпізнати), які мали відношення до протизаконних дій, стали учасниками подій, пов’язаних із насильством».

Проте часом дозволу батьків чи опікунів не досить, оскільки вони теж можуть повною мірою не розуміти наслідків оприлюднення персональних даних чи фото дитини в ЗМІ. Про це йдеться і в рекомендації https://bit.ly/3tlqBfp Незалежної медійної ради: «Особливо уважними слід бути при поданні інформації, коли в справі щодо протиправного діяння фігурують діти (як у ролі потерпілих, так і правопорушників). При отриманому дозволі батьків чи осіб, що їх замінюють, на розкриття особи правопорушника віком 14–18 років редакція сама має оцінити, чи розголошення інформації про них не суперечить їхнім інтересам. Адже батьки також можуть зашкодити інтересам власних дітей, надаючи відповідну згоду внаслідок шокового стану, нехтування своїми обов’язками стосовно дітей або незнання специфіки інформаційного середовища чи певних аспектів особистого життя підлітка».

Стандарти проведення журналістами інтерв’ю з дітьми або безпосередньої участі дитини в програмах і передачах передбачають чіткі етичні імперативи, наприклад:

◾️ БЕЗПЕКА І ЗАХИЩЕНІСТЬ ДИТИНИ В КОЖНІЙ СИТУАЦІЇ - Дитина ніколи не може бути втягнута в ситуацію, яка становить для неї потенційний ризик наразитися на зловживання чи експлуатацію. Кожен із дорослих, включених у ситуацію взаємодії з дитиною, несе відповідальність за забезпечення захисту дитини від імовірних зловживань. Це означає, що не можна перекласти відповідальність на когось одного з дорослих, наприклад, на батьків, знявши з себе відповідальність за захист дитини. Навіть якщо від батьків отримано дозвіл на будь-які дії, це не значить, що журналіст має право зняти з себе відповідальність і бути присутнім при завданні дитині шкоди або й самому вчиняти зле.

◾️ ОБОВ’ЯЗОК ВТРУЧАТИСЯ, А НЕ ЛИШАТИСЯ ОСТОРОНЬ - Якщо під час бесіди з дитиною отримано інформацію про загрозу її безпеці чи благополуччю поза межами ситуації безпосереднього спілкування, журналіст має зобов’язання не залишатися осторонь, виходити за межі виробничої ситуації і вчиняти відповідні дії для захисту дитини.

Так, ЮНІСЕФ розробив принципи та керівні вказівки щодо того, як журналісти мають висвітлювати проблеми дітей, щоб були дотримані інтереси громадськості, водночас збережені права дітей (можна ознайомитися за посиланням: https://uni.cf/38Sutxz.

У Керівництві для журналістів, які висвітлюють проблеми дітей, ЮНІСЕФ узагальнив шість загальних наступних принципів:

◾️ За будь-яких обставин поважайте гідність і права кожної дитини.
◾️ Коли берете інтерв'ю в дітей (і висвітлюєте дитячі проблеми), особливо ретельно дотримуйтеся права кожної дитини на приватність і конфіденційність, на те, щоб її думка була почута, щоб вона мала змогу брати участь в ухваленні рішень, які її стосуються, і була захищена від заподіяння шкоди й помсти.
◾️ Керуйтеся передусім принципом забезпечення найкращих інтересів кожної дитини, зокрема відстоюйте розв’язання проблем дітей і просування їхніх прав.
◾️ Коли намагаєтеся визначити, що мається на увазі під забезпеченням найкращих інтересів тієї чи іншої дитини, не забувайте про право дитини на те, щоб її думка була врахована відповідно до віку та ступеня зрілості.
◾️ Про політичні, соціальні та культурні наслідки будь-якого репортажу радьтеся з людьми, які мають безпосереднє відношення до ситуації дитини і здатні найбільш правильно її оцінити.
◾️ Не публікуйте тексти та зображення, здатні завдати шкоду самій дитині, її братам/сестрам або її одноліткам, навіть якщо їхні персональні дані змінені, завуальовані або не оприлюднюються.

Серед іншого, за вказаним посиланням, можливо, також, ознайомитися із керівними вказівками щодо інтерв'ювання дітей та керівними вказівками щодо висвітлення проблем дітей.

У звіті ГО «Телекритика»: «ДІТИ В МЕДІА: ЯК ВИСВІТЛЮВАТИ Й ДОТРИМУВАТИСЯ ПРАВИЛ», заступниця директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, завідувачка лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти Любов Найдьонова, висвітлила основні ризики, що можуть зашкодити дитині під час взаємодії з медіа (можна ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/3xk3hkv). Вона вказала:

«Щоб реалізувати ці принципи, потрібно мати чіткі знання про те, що може зашкодити дитині, в чому особлива вразливість дітей порівняно з дорослими, у який спосіб захистити дитину від ризиків. Спираючись на відомі джерела, ми спробували зробити компактне узагальнення етичних принципів, які за психологічними критеріями є відповіддю на чотири головних загрози завдання шкоди дитині: дві стосуються короткотермінових ризиків і дві - довготривалих наслідків.

📌 Ризик емоційного враження: Зайві потрясіння і хвилювання, а також негативні переживання - тривога, сором, провина, страх — можуть завдати шкоди дитині, порушити її психологічне благополуччя, викликати такий рівень напруження, який матиме наслідки й після завершення взаємодії дитини з медіа, а в окремих випадках може позначитися й на фізичному здоров’ї, спричинити психосоматичні розлади й хвороби. Дитина не повинна розплачуватися своїм психологічним благополуччям за отримання вигоди медіавиробником від створеного медіасюжету. Що може викликати негативні емоції дитини? Насамперед це психологічний тиск, який може мати різні причини й прояви.

📌 Ризик повторного травмування при згадуванні страшних подій: Так, якщо дитина переживає шок після нападу, насильства, безпосередньої загрози життю, не можна змушувати докладно й послідовно описувати, що сталося, бо повернення до події в пам’яті актуалізує травму. Особливо обережно треба ставитися до деталізації, що більше деталей пригадує дитина, то більша ймовірність повернення до сильних емоцій. Так, наприклад, не треба просити дитину описати ґвалтівника, того, хто стріляв, тощо, бо ці спогади можуть її довго переслідувати. Слід уникати розмови з дитиною про смерть. Маленькі діти не розуміють, що смерть — це назавжди, переживання незворотності смерті приходить до дитини в 7-8-річному віці, що робить її особливо вразливою. Мабуть, не варто питати, чи етично ставити дитині запитання на кшталт: «Твого вчителя вбили? Чи ти знайомий із тим, хто помер сьогодні?» Якщо ми ставимо собі таке питання, то відповідь одразу зрозуміла.

📌 Ризик руйнування стосунків у реальному соціальному оточенні дитини внаслідок демонстрації її в медіа: Перетворення дитини на мішень для насмішок, знущань, цькування — це ймовірний наслідок втручання медіа в життєву ситуацію. Те, що дитина стала героєм телесюжету, робить її особливою, відмінною від решти дітей, що може спровокувати загострення раніше прихованих конфліктів і проблемних стосунків. Навіть дорослі можуть переглянути ставлення до дитини після сприймання її медійного образу, який зазвичай спрощує, стереотипізує, випинає лише окремі сторони особистості (на потребу сюжету чи редакторського задуму, логіки передачі).

📌 Ризик знецінення дитинства в соціумі: Телебачення має значний вплив на формування менталітету й моделює ставлення соціуму до багатьох проблем свого існування. Формуючи порядок денний громадської думки, телебачення певною мірою визначає значущість тих чи інших тем. Із часткових випадків неетичної поведінки окремих журналістів, редакцій, каналів, мовників до дитини може сформуватися загальний тренд знецінення дитинства. А це ризик системний — негативні зміни в культурі, які порушують механізми її відновлення».

Проблема наявності в нормах журналістської моралі щодо дітей правового компоненту чи, інакше кажучи, їхньої суголосності з правами дитини важлива для журналістикознавства. Гіпотетично, паралельне юридичне існування цих моральних норм, по-перше: прояснює дещо суперечливі між собою положення моралі й, по-друге: спростує уявлення про довільність прийняття моральних норм працівниками ЗМІ.

Постановка питання про спорідненість журналістської моралі щодо дітей з офіційно закріпленими правами дитини пояснюється взаємозв’язком моралі та права загалом. Закони певного суспільства виражають його моральні погляди і водночас можуть підсилювати та навіть розвивати їх. Про це йдеться в науковій статті Юрія Самолюка «Співвідношення права і моралі», а їх тісний взаємозв’язок пояснено спільністю «єдиної духовної природи» та «єдиного ціннісного стрижня», яким для обох є справедливість.

❗️ Головний міжнародний правовий документ щодо захисту прав дітей – Конвенція ООН про права дитини, яку Україна ратифікувала у 1991 році. З 2001 року чинний Закон України «Про охорону дитинства», який в українському законодавстві у питанні захисту прав дітей є найдетальнішим та розроблений із урахуванням положень про права дитини інших чинних в Україні юридичних документів, зокрема Конституції України.

ТОМУ САМЕ НАЦІОНАЛЬНІ ТА МІЖНАРОДНІ СПЕЦІАЛІЗОВАНІ НА ПРАВАХ ДІТЕЙ ЮРИДИЧНІ ДОКУМЕНТИ, ПЕРЕДУСІМ, НЕОБХІДНО РОЗГЛЯДАТИ ЯК ПРАВОВУ ОСНОВУ МОРАЛЬНИХ НОРМ ЖУРНАЛІСТИКИ ЩОДО ДИТЯЧОГО ПИТАННЯ.

Наводимо нормативні акти, які стосуються захисту прав дітей у спорідненості із журналістикою:

◾️ Конституція України (зокрема, статті 24, 51, 52, 92);
◾️ Конвенція ООН про права дитини (зокрема, статті 12,13, 17, 39,40);
◾️ Закон України «Про охорону дитинства» (зокрема, ст. 5, 9, 20);
◾️ Закон України «Про телебачення і радіомовлення» (ст. 6, 28, 62);
◾️ Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (стаття 3, 26);
◾️ Закон України «Про інформацію»;
◾️ Закон України «Про захист суспільної моралі» (зокрема, ст. 7);
Сімейний кодекс України (зокрема, глави 13, 14);
◾️ Цивільний кодекс України (зокрема, статті 30, 31, 32, 242);
◾️ Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекс України (положення, які роз’яснюють спеціальні процедури допиту неповнолітніх, зокрема статті 168, 307, 308 Кримінально-процесуального кодексу);
◾️ Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (зокрема, ст. 9, 35);
◾️ Директива ЄС про аудіовізуальні медіапослуги (ст. 12, 27);
◾️ Керівні принципи ООН з питань правосуддя у справах, пов’язаних із участю дітей-жертв та свідків злочинів;
◾️ Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей;
◾️ Директива «Телебачення без кордонів» Європейського Союзу (ст.22);
◾️ Європейська Конвенція про транскордонне телебачення» (зокрема, ст. 7);
◾️ Рекомендації щодо норм і принципів висвітлення засобами масової інформації питань, які стосуються дітей;
◾️ Кодекс етики українського журналіста (Комісія з журналістської етики);
◾️ Кодекс мовлення (Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення).

Також, рекомендуємо для ознайомлення наступні публікації:

◾️ Дзьомба Н. Проблеми журналістської моралі щодо прав дитини / Наталія Дзьомба // Вісн. Націон. ун-ту “Львівська політехніка”. Сер. : Журналістські науки : зб. наук. пр. – 2018;
◾️ Діти в медіа: як висвітлювати й дотримуватися правил : Спеціальний звіт / ГО “Телекритика”; за заг. ред. Н. Лигачової, Д. Дуцик. – К., 2016. https://bit.ly/3QfwJ2T;
◾️ Діти та збройні конфлікти. Пам’ятка для журналістів, які працюють над сюжетами про дітей у збройному конфлікті. – Електрон. https://uni.cf/3atT2RD;
◾️ Дорожня карта // Діти в медіа: як висвітлювати й дотримуватися правил : Спеціальний звіт / ГО “Телекритика”; за заг. ред. Н. Лигачової, Д. Дуцик. – К., 2016. – https://bit.ly/3xnjbdS;
◾️ Кузнецова О. Правовий захист малолітніх і неповнолітніх від шкідливого впливу ЗМІ в Україні та за кордоном / Олена Кузнецова. – Електрон. https://bit.ly/3zAiK1J;
◾️ Медіа та права дитини: посібник для журналістів, створений самими журналістами / MediaWise; МГО “Інтерньюз Україна”. – 2009. https://bit.ly/3mjJn2W;
◾️ Методичні рекомендації з питань дотримання прав дитини засобами масової інформації, ухвалені Комітетом з питань свободи слова та інформаційної політики // Діти в медіа: як висвітлювати й дотримуватися правил: спеціальний звіт / ГО “Телекритика”; за заг. ред. Н. Лигачової, Д. Дуцик. – К., 2016. https://bit.ly/3NMq3ai;
◾️ Самолюк Ю. Співвідношення права і моралі / Ю. М. Самолюк // Судова апеляція. – 2009. – № 2(15). https://bit.ly/3GQIDvL

👩‍🏫 Цей день на КАЛЕНДАРІ ДИТИНСТВА позначила Адвокат Вольга Шейко, адвокат, член команди Центру «Адвокат дитини» ВША НААУ.