Земельні спори. Судова практика

30/05/2022

Дві особи претендували на приватизацію однієї земельної ділянки. Міська рада надала дозвіл особі, яка звернулася першою, а іншій – відмовила. Другий претендент оскаржив це рішення до суду.

Представник відповідача пояснив, що підставою для відмови позивачеві в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність під будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд стали рекомендації постійної депутатської комісії міської ради з питань містобудування, ЖКГ, інфраструктури, комунальної власності, енергозбереження та земельних відносин міської ради, суть яких – надавати ділянки згідно зі списком черговості.

Суди першої та апеляційної інстанцій розійшлися в оцінці правомірності такого підходу органу місцевого самоврядування.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду звернув увагу на правовий висновок, сформульований при розгляді спорів з подібними правовідносинами, про вичерпність переліку підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України.

А саме підставою відмови в наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Також судова колегія вказала на сталу правову позицію про те, що чинним законодавством не передбачено право органів місцевого самоврядування відступати від положень ст. 118 ЗК України, в тому числі не передбачено й відмовляти в задоволенні вимоги про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою у зв’язку з відведенням земельної ділянки іншій особі.

Суть цього висновку зводиться до того, що дозвіл на розробку проєкту землевідведення треба надавати всім, хто звернувся. Як наслідок, проєкт можуть розробляти одночасно декілька замовників, а хто з них отримає ділянку – визначатиметься на стадії затвердження проєкту та надання її у власність.

Отже, у справі, що розглядається, Верховний Суд залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки рекомендація постійної депутатської комісії міської ради про надання ділянки згідно зі списком черговості не є підставою для відмови в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вичерпний перелік яких передбачено в ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 154/3345/16 (адміністративне провадження № К/9901/42686/18): https://reyestr.court.gov.ua/Review/104361505.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

13/02/2022

🔥Постанова ВП ВС від 15.01.2020 № 322/1178/17:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/87857824

⚡Ключові тези:
✔️Велика Палата Верховного Суду зазначає, що обов`язок забезпечити державну реєстрацію договору оренди покладено на орендаря.
✔️Згідно із частиною другою статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.
✔️У пункті «ї» частини першої статті 211 ЗК України передбачено, що порушенням земельного законодавства є, зокрема, ухилення від державної реєстрації земельних ділянок.
✔️Згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
✔️Суди мають керуватися вимогами пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
✔️Згідно із частиною другою статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
✔️✔️Позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з таким позовом у разі, якщо є об`єктивні обставини, що вказують на наявність значної міри позбавлення того, на що орендодавець розраховував при укладенні договору оренди земельної ділянки, зокрема: чи мав орендодавець можливість контролювати дії орендаря з державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, оскільки передача земельної ділянки відбулася у день підписання договору оренди, а державна реєстрація лише через чотири роки, та чи мав орендодавець підстави розраховувати, що строк дії договору оренди закінчиться саме у 2017 році.

🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp

24/01/2022

Верховний Суд опублікував дайджест судової практики ВС у справах із договору оренди землі за 2018 - 2021 роки

31/12/2021

23/12/2021

Центр земельного права Вищої школи адвокатури пропонує вашій увазі витяг з Огляду судової практики КАС ВС (рішення, внесені до ЄДРСР за жовтень 2021 року, які стосуються земельних правовідносин)

I. Справи, розглянуті судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів
1. Оподаткування
1.2. Правові позиції колегій суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів
1.2.1. Про набуття статусу сільськогосподарського виробника
Персоніфікований статус сільськогосподарського виробника надається особі, яка займається сільськогосподарською діяльністю, відповідно до норм законодавства і не може передаватися на підставі укладених між сторонами цивільно-правових угод.

23 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі N 140/2700/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Турія-Агро" до Головного управління Державної податкової служби у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Податковий орган за результатами перевірки встановив, що платник занизив податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не подавши та не обчисливши цей податок для новостворених (нововведених) об'єктів нежитлової нерухомості. Контролюючий орган вказав, що платник податків не є сільськогосподарським товаровиробником у розумінні підпункту 14.1.235 Податкового кодексу України, а об'єкти нерухомості є об'єктом оподаткування податком на майно і не підпадають під виключення, передбачені підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу. Не погоджуючись із такими висновками, платник зазначив, що вказані об'єкти нерухомості є будівлями сільськогосподарського призначення та безпосередньо використовуються в сільськогосподарській діяльності на підставі угоди про співпрацю. Згідно з угодою про співпрацю сторони домовилися, що отримання статусу сільськогосподарського товаровиробника (виробника сільськогосподарської продукції) однією зі сторін надає право іншій стороні користуватися таким статусом без окремого на те дозволу. Тому на ці об'єкти не нараховується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Волинський окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду задовольнив позов. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що платник податків належить до категорії сільськогосподарського виробника, а об'єкти нерухомого майна, на які нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належать до будівель сільськогосподарського призначення та використовуються в сільськогосподарському виробництві.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухваливши нову постанову, якою відмовив у задоволенні позовних вимог.

ОЦІНКА СУДУ
На підставі угоди про співпрацю сторони закріплюють свою майбутню кооперацію у визначеній сфері, а предметом виступають майбутні цивільні відносини між учасниками договору. Водночас договірні відносини між учасниками не можуть впливати на обсяг прав і обов'язків сторін у відносинах, що виходять за межі такого договору (зокрема, щодо обсягу та характеру податкових обов'язків учасників договору) і не стосуються діяльності, спрямованої на досягнення мети, задля якої сторони уклали угоду (договір).

Податковий обов'язок виникає згідно з нормою закону, має персоніфікований характер, не передбачає уступки третім особам, крім випадку, коли гарантами повного та своєчасного погашення суми податкового зобов'язання є інші особи відповідно до норм Податкового кодексу України.
Персоніфікований статус сільськогосподарського виробника надається особі, яка займається сільськогосподарською діяльністю, відповідно до норм законодавства і не може передаватися на підставі укладених між сторонами цивільно-правових угод.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі N 140/2700/19 можна ознайомитися за посиланням - https://bit.ly/33Ky2mx
II. Справи, розглянуті судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав
1. Про неможливість судового оскарження рішення органу місцевого самоврядування про вилучення земельної ділянки з мотиву суспільних потреб.

Рішення органу місцевого самоврядування про вилучення земельної ділянки з мотиву суспільних потреб не підлягає оскарженню землекористувачем у суді, оскільки таке рішення не спричиняє настання правових наслідків для такої особи, якщо вона заперечує проти такого вилучення, а отже і не може порушувати її прав. Правомірність такого рішення оцінюється адміністративним судом під час розгляду справи за позовом органу місцевого самоврядування про вилучення земельної ділянки.

05 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сенс" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року у справі N 480/159/20 за позовом ТОВ "Сенс" до Сумської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ТОВ "Сенс" користується на праві постійного користування земельною ділянкою за АДРЕСОЮ_1 на підставі додатку N 4 до рішення міськвиконкому від 18 лютого 1993 N 90 "Про надання земельних ділянок" та державного акта від 12 березня 1997.
Згідно з державним актом земельна ділянка виділена для критої автомобільної стоянки. Земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі, право постійного користування земельною ділянкою зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
24 грудня 2019 року на сесії Сумської міської ради прийнято рішення N 6238-МР "Про вилучення земельної ділянки за АДРЕСОЮ_1, яка перебуває в постійному користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "Сенс".
Копія зазначеного рішення направлена позивачу Департаментом ресурсних платежів Сумської міської ради разом з повідомленням про вилучення земельної ділянки від 02 січня 2020 року. В повідомлення також запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "Сенс" письмово повідомити про надання згоди на проведення переговорів щодо умов викупу або відмови від такого викупу.
Листом від 30 січня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сенс" повідомило Департамент ресурсних платежів Сумської міської ради про те, що не погоджується із вилученням вказаної земельної ділянки та відмовляється від викупу об'єктів нерухомості, які на ній розташовані.
Позивач, вважаючи рішення органу місцевого самоврядування протиправним, звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що прийняття рішення Сумської міської ради від 24 грудня 2019 року N 6238-МР фактично не позбавляє права користування ТОВ "Сенс" спірною земельною ділянкою, а лише є початком процедури вилучення земельної ділянки з постійного користування у відповідності до встановленої чинним законодавством процедури, яка має конкретно визначені етапи, відтак, оскаржуване рішення не має зобов'язального характеру для позивача, а питання правомірності прийняття такого рішення вирішується судом під час розгляду справи за позовом органу місцевого самоврядування про примусове вилучення земельної ділянки.
Верховний Суд касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сенс" задовольнив частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій, та закрив провадження у справі.

ОЦІНКА СУДУ
У цій справі судами розглядалося питання можливості оскарження рішення територіальної громади про вилучення земельної ділянки для суспільних потреб у судовому порядку.
Верховний Суд при вирішенні цього спору керувався положеннями Земельного кодексу України та Законом України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності" від 17.11.2009 N 1559-VI (далі - Закон N 1559).
Проаналізувавши вказані нормативно-правові акти, суд зазначив, що законодавець передбачив два способи вилучення земельних ділянок: добровільний - вилучення за письмовою згодою землекористувачів; примусовий (в разі незгоди землекористувачів) - відчуження земельних ділянок за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про вилучення земельної ділянки слід уважати документом, який підтверджує намір вилучити земельну ділянку у землекористувача. Таким рішенням ініціюється процедура вилучення земельної ділянки, зокрема й для суспільних потреб. Таке рішення є виявом наміру територіальної громади (держави) в особі відповідних органів як власника землі про вилучення земельної ділянки, зокрема для суспільних потреб.
У разі згоди землекористувача на вилучення у нього ділянки, суб'єкти звернення приймають рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, яке слугує підставою для здійснення подальших реєстраційних дій щодо такої землі. За відсутності згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки, питання вирішується у судовому порядку.
За такого правового регулювання колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що у випадку незгоди особи з вилученням у неї земельної ділянки з постійного користування, зацікавлений суб'єкт владних повноважень, що ініціює вилучення, повинен звернутися до суду та довести наявність відповідних підстав та умов.

При цьому зауважено, що рішення органу місцевого самоврядування про вилучення земельної ділянки є документом, який засвідчує лише намір припинити відповідній особі право на постійне користування земельною ділянкою та розцінюється судом у якості першої стадії процедури з примусового вилученням земельної ділянки.

З урахуванням вище наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення органу місцевого самоврядування про вилучення земельної ділянки з мотиву суспільних потреб не підлягає оскарженню землекористувачем в суді, оскільки таке рішення не спричиняє настання правових наслідків для такої особи, якщо вона заперечує проти такого вилучення, а отже і не може порушувати її прав. Правомірність такого рішення оцінюється адміністративним судом під час розгляду справи за позовом органу місцевого самоврядування про вилучення земельної ділянки.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року у справі N 480/159/20 можна ознайомитися за посиланням - https://bit.ly/3EcTayi

Запрошуємо адвокатів до закритої професійної групи Центру земельного права ВША НААУ за посиланням: https://bit.ly/33mAbEB

14/12/2021

https://jurliga.ligazakon.net/news/208098_top-5-aktualnikh-pozitsy-verkhovnogo-sudu-u-sfer-zemelnikh-vdnosin-ta-zakhistu-prava-vlasnost?utm_source=facebook.com&utm_medium=post

ТОП-5 актуальних позицій Верховного Суду у сфері земельних відносин та захисту права власності ➤ Новини на jurliga.ligazakon.net ➤ Останні новини законодавства, судової пра...

11/12/2021

🔥Постанова ВП ВС від 09.11.2021 № 542/1403/17 (14-106цс21):
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Сімоненко В. М.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101473380
✅Особи, яким належить право на земельну частку (пай), та їх спадкоємці мають право отримати земельні ділянки в натурі до 01 січня 2025 року; виділення таких земельних ділянок здійснюється сільськими, селищними або міськими радами

⚡Ключові тези:
✔1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Новосанжарської районної державної адміністрації Полтавської області (далі - Новосанжарська РДА Полтавської області), Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру
у Полтавській області) та Драбинівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області (далі - Драбинівська сільрада), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Елеватор «Чиста Криниця» (далі - ТОВ «Елеватор «Чиста Криниця»), про примусове виконання обов`язку в натурі.
1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що 22 липня 2016 року після отримання свідоцтва про право на спадщину до сертифіката на право на земельну частку (пай) на підставі розпорядження № 399 від 10 вересня 2008 року були внесені зміни в частині розміру земельної ділянки - паю та зазначено розмір 4,54
в умовних кадастрових гектарах і, що право на земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 405 від 22 липня 2016 року передано ОСОБА_1 .
1.3. З метою отримання рішення про виділ земельної частки (паю) в натурі
та викопіювання земельної ділянки ОСОБА_1 звернувся із заявою
до Богданівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області (далі - Богданівська сільрада) та Новосанжарської РДА Полтавської області, однак йому було відмовлено з тих підстав, що його матері пай видано незаконно.
1.4. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати Драбинівську сільраду, яка є правонаступником Богданівської сільради, прийняти рішення щодо виділення йому земельної частки (паю) в натурі у розмірі 4,54 умовних кадастрових гектарах та видати викопіювання спірної земельної ділянки; зобов`язати Новосанжарську РДА Полтавської області видати розпорядження про надання йому дозволу на виготовлення технічної документації
із землеустрою для відведення земельної ділянки в натурі на території Богданівської сільради; зобов`язати Драбинівську сільраду передати йому зазначену земельну ділянку сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 4,54 в умовних кадастрових гектарах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області
від 31 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
2.2. Зобов`язано Драбинівську сільраду виділити ОСОБА_1 земельну ділянку на території Драбинівської сільради в натурі (на місцевості) в розмірі земельної частки (паю) площею 4,54 умовних кадастрових гектарів на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0290580, виданого на підставі розпорядження Новосанжарської РДА Полтавської області від 17 березня
1997 року № 89, з внесеними змінами на підставі розпорядження Новосанжарської РДА Полтавської області від 10 вересня 2008 року № 399.
2.3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
2.4. Додатковим рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 30 вересня 2019 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
2.5. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент звернення позивача до суду сертифікат про право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0290580 недійсним не визнаний та не скасований, як і свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22 липня 2016 року, а отже, наявність зазначених документів засвідчує право позивача на виділення земельної ділянки в натурі та отримання акта про права власності на землю.
2.6. Постановою Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу Драбинівської сільради залишено без задоволення. Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 31 липня 2019 року залишено без змін.
2.7. Додатковою постановою Полтавського апеляційного суду від 30 січня
2020 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
2.8. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення сертифікат на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0290580, виданий на підставі розпорядження Новосанжарської РДА Полтавської області від 17 березня 1997 року № 89,
є дійсним, тому позивач має право на виділення земельної ділянки в натурі
та отримання відповідного документа про право власності на земельну ділянку згідно із сертифікатом на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0290580.
6. Позиція Великої Палати Верховного Суду
7. Щодо юрисдикції цього спору (загальні висновки)
7.26. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
7.27. Відповідно до частини четвертої статті 11 цього Кодексу у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.
7.28. За статтею 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій
чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
7.29. Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства
і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
7.30. Тобто, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках,
які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
8. Визначення правової природи та юрисдикції спору між особою, що має право на земельну ділянку (пай), та суб`єктом владних повноважень
8.1. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
8.2. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
8.3. Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає
у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
8.4. Паювання земель сільськогосподарського призначення проходило
у декілька етапів, і нормативно-правовою базою для врегулювання таких правовідносин, зокрема, є Земельні кодекси України у редакціях, чинних на момент виникнення правовідносин, Указ Президента України від 10 листопада 1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» № 666/94, Указ Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям» (далі - Указ № 720/95), постанова Кабінету Міністрів України від 04 лютого
2004 р. № 122«;Про організацію робіт і методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)», Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року № 801 «Про затвердження форми сертифікату на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)», Закон України «Про оренду землі»,
Закон України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон № 899-IV); Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджені наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 04 червня 1996 року № 47/172/48.
8.5. За пунктом 2 Указу № 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається
до державного акт на право колективної власності на землю.
8.6. За змістом пункту 1 Указу № 720/95 паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
8.7. Таке паювання сільськогосподарських земель здійснювалось у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про організацію робіт
і методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)» та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)».
✔8.8. Зміст цих нормативних актів свідчить по те, що після паювання земель сільськогосподарського підприємства або сільськогосподарської організації
у його членів виникає майнове право на виділення своєї частки в натурі
(на місцевості).
✔8.9. Отже, зазначені норми матеріального права з самого початку визначали право громадянина на пай як право власності і майнове право.
8.10. Така правова оцінка права у подальшому підтверджена Законом № 899-IV, за загальним змістом якого право осіб, що мають право на пай, визначається як право власності на земельну частку (пай).
8.11. За положеннями статті 2 ЗК України (2001 року) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин
є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
✔8.12. Відтак право на земельну частку (пай), у тому числі отримане у порядку спадкування, є окремим об`єктом земельних відносин, а правовідносини щодо права власності на нього та перетворення права на земельну частку (пай)
у право власності на земельну ділянку як річ є цивільними правовідносинами щодо зміни прав та обов`язків власника таких прав.
✔8.13. За таких обставин спори, що виникають з приводу наявного права
на земельну частку (пай) та його перетворення у право власності на земельну ділянку, є спорами щодо цивільних прав та обов`язків і мають розглядатися судами цивільної юрисдикції.
8.14. Саме факт перетворення наявного майнового права у право власності
на земельну ділянку як річ відрізняє юрисдикцію цих спорів від спорів щодо отримання дозволу та/або на отримання земельної ділянки вперше за рахунок земель державної або комунальної власності.
8.15. При цьому не повинно впливати на визначення юрисдикції, чи дійсно особі належить право власності на земельну частку (пай), чи особа помиляється щодо наявності такого права, оскільки визначення наявності самого права та/або наявності його порушень здійснюється судом при розгляді справи по суті. Помилкове враження особи про наявність у неї права або про його порушення не впливає на юрисдикцію спору, яка визначається при прийнятті судом позовної заяви.
8.16. Не впливає також на юрисдикцію спору щодо земельної частки (паю) наявність спору із суб`єктом владних повноважень, оскільки реальний
або уявний з боку позивача факт порушення суб`єктом владних повноважень його прав на земельну частку (пай) або його права на отримання замість майнового права на частку іншого права - права власності на річ,
не перетворює ці правовідносини у публічно-правові.
10. Висновки Великої Палати Верховного Суду щодо розгляду касаційної скарги
10.1. У касаційній скарзі Драбинівська сільрада просить скасувати судові рішення у справі, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
10.2. Касаційна скарга мотивована незаконністю отримання сертифіката
на право на земельну частку (пай) та незаконністю свідоцтва про право
на спадщину.
10.3. Крім того, у касаційній скарзі зазначається, що у Верховному Суді знаходиться на розгляді справа № 542/1599/16 за позовом
Драбинівської сільрада до Новосанжарської РДА Полтавської області,
ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про скасування сертифіката на земельну частку (пай) та скасування свідоцтва на спадщину за заповітом.
10.4. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідача, вивчивши
та обговоривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, вважає,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
10.5. За положеннями статті 4 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення права
на земельну частку (пай), цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права
і обов`язки.
10.6. Відповідно до цього цивільні права й обов`язки виникають:
з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом,
але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі
для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання - правових наслідків.
10.7. Указом Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 було визначено право на приватизацію земель, що знаходяться у користуванні сільськогосподарських підприємств та організацій, шляхом передачі цих земель
у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам та у приватну власність тих, хто її обробляє.
Організаціям землеустрою рекомендовано здійснювати у якомога коротші строки поділ земель, які передано у колективну власність, на земельні частки (паї) без виділення їх у натурі (на місцевості), а кожному члену підприємства, кооперативу, товариства видається сертифікат на право приватної власності
на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки (паю)
в умовних кадастрових гектарах, а також у вартісному виразі.
Установлено, що право на земельну частку (пай) може бути об`єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави.
10.8. У наступному Указі Президента України від 8 серпня 1995 № 720/95 року визначено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Розміри земельної частки (паю) обчислюються комісіями, утвореними
у підприємствах, кооперативах, товариствах з числа їх працівників.
Рішення щодо затвердження обчислених цими комісіями розмірів земельної частки (паю) по кожному підприємству, кооперативу, товариству окремо приймається районною державною адміністрацією. Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка
та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.
✔10.9. Відтак за змістом зазначених норм насамперед право на земельну частку (пай) виникає з моменту видачі акта на право колективної власності на землю
у членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, зазначених у списку, що додається до державного акта.
10.10. Як установлено судами у цій справі, сертифікат на право на земельну частку (пай) виданий матері позивача на підставі включення її до списку осіб,
що мають право на земельну частку (пай), як члену КСП ім. Пархоменка та розпорядження Новосанжарської РДА Полтавської області від 17 березня
1997 року № 89.
10.11. У подальшому розпорядженням № 399 від 10 вересня 2008 року
в сертифікат на право на земельну ділянку внесені зміни в частині розміру земельної частки (паю) та її вартості. Фактично зазначені зміни до сертифіката внесені 22 липня 2016 року при внесенні даних про спадкоємця померлої
ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про спадщину.
10.12. Зазначені та встановлені судами факти свідчать про наявність
та визнання права ОСОБА_2 на земельну частку (пай) за її життя.
✔10.13. Зазначені у касаційній скарзі порушення при прийнятті цього розпорядження та при включенні ОСОБА_2 до списку осіб, що мають право
на пай, і при видачі сертифіката на право на земельну частку (пай) самі по собі
не позбавляють особу цивільного права, яке виникло на підставі включення
у списки для паювання та розпорядження про видачу сертифіката
без скасування у встановленому законом порядку.
✔10.14. Як установлено при розгляді справи № 542/1599/16, розпорядження Новосанжарської РДА Полтавської області від 17 березня 1997 року № 89
не оскаржувалось і до цього часу не скасовано (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 березня 2021 року (провадження 61-4129св19)). Підставою для прийняття такого рішення
було включення матері позивача до списків членів КСП на паювання земель. Наступне виключення зі списів не потягло скасування, ані рішення районної ради про видачу сертифіката, ані самого сертифікату та фактично залишилось нереалізованим. За таких обставин підстав вважати, що у матері позивача не виникло право на земельну частку (пай), немає.
10.15. На виконання зазначених вище указів було прийнято ряд законів та підзаконних нормативних актів. Зокрема, Закон України «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», постанови КМУ від 12 жовтня 1995 року № 801 та від 04 лютого 2004 року
№ 122 та спільний наказ Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства и продовольства України та Академії аграрних наук від 04 жовтня 1996 року № 47/172/48, Рекомендації по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджені 15 травня 1992 року Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України тощо.
10.16. Зазначеними нормативним актами встановлено, що з числа земель, які підлягають роздержавленню та приватизації створюється резервний фонд.
10.17. Відповідно до листа Державного комітету України по земельних ресурсам
№ 14-17-2-П1580/4251 від 22 серпня 2001 року з урахуванням положень частини другої статті 3, частин четвертої і чотирнадцятої статті 5 Земельного кодексу України для забезпечення правпрацюючих - як виняток, землі резервного фонду можуть передаватися у колективну власність для забезпечення земельними паями громадян - членів недержавних сільськогосподарських підприємств, які безпідставно (помилково) не були включені до списку, що додаєтьсядо державного акта на право колективної власності на землю даного підприємства і на час його видачі були членами зазначеногопідприємства. Колективне сільськогосподарське підприємство за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) звертається з клопотанням до місцевої ради стосовно передачі у колективнувласність із земель резервного фонду у розмірі сумарної кількості земельних часток (паїв) даних громадян, які не отримали права на земельну частку (пай).
10.18. За статтею 1 Закону 899-IV правона земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;
громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай);громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.
✔10.19. Відтак, за змістом зазначених норм, резервний фонд використовується
у тому числі, для надання земельних ділянок особам, які незаконно було позбавлені права на земельну ділянку, до яких відносяться також
громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.
10.20. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав
та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця),
до інших осіб (спадкоємців).
10.21. Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.
10.22. Зазначені норми спадкового законодавства надають право особі отримати у спадщину усі права, що належали спадкодавцю та не були скасовані або визнані недійсними чи незаконними на час відкриття спадщини.
✔10.23. Судом установлено, що після смерті ОСОБА_2 її син отримав свідоцтво
про право на спадщину за заповітом на зазначену земельну частку (пай).
Разом з тим мати позивача не отримала державного акта на право власності
на земельну ділянку та належний її пай не було виділено у натурі.
10.24. Відповідно до статті 3 Закону № 899-IV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв)
є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.
10.25. Крім того, Законом № 899-IV (стаття 13) також передбачається можливість наявності нерозподіленої земельної ділянки та невитребуваної земельної ділянки. Зокрема, нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу,
але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).
✔10.26. Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування
їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням
на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення
та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду
в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю. У разі якщо до 01 січня
2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець
не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким,
що відмовився від одержання земельної ділянки.
✔10.27. Зазначені норми передбачають право осіб, яким належить право
на земельну частку (пай), та їх спадкоємцям отримати земельні ділянки в натурі до 01 січня 2025 року; виділення таких земельних ділянок здійснюється сільськими, селищними або міськими радами. Відтак саме сільська рада повинна здійснити заходи щодо відновлення права позивача.
10.28. Доводи касаційної скарги про те, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 була виключена із списків осіб, які мали право на земельну частку (пай) колективної власності КСП ім. Пархоменка, Богданівська сільрада не видавала викопіювання земельної частки (пай) у зв у зв`язку тим, що земельна частка (пай) при розпаюванні земель КСП ім. Пархоменка ОСОБА_2 не виділялась, не можна взяти до уваги як підставу для відмови у задоволені позову, оскільки, як установили суди, рішення про виключення ОСОБА_2 зі списків на паювання реалізоване не було, і рішення про виділення їй земельної частки (паю) було прийнято на підставі поданих списків про паювання, до цього часу не скасовано і не оскаржено, а відповідно у ОСОБА_2 на момент смерті виникло право на земельну частку (пай), яке перейшло у порядку спадкування до позивача.
✔10.29. Крім того, за наявності не скасованого розпорядчого акта про видачу сертифіката та свідоцтва про право на спадщину такі доводи не можуть
бути прийнятними і такими, що впливають на право позивача на отримання земельної ділянки в натурі. Забезпечення порушеного права позивача
на отримання земельної ділянки в натурі за встановлених судами обставин повинно здійснюватися відповідно до принципу верховенства права
та застосування аналогії закону (визначеного законодавством порядку, переліку осіб та підстав розподілення резервного фонду). Саме державні органи
та органи місцевого самоврядування повинні здійснити таке забезпечення
за рахунок земель резервного фонду або земель запасу.
10.30. Таким чином, з огляду на виникнення права на земельну частку (пай)
на підставі не скасованого акта органу державної влади та перехід такого права до позивача у порядку спадкування, підстав для скасування судових рішень
немає.
10.31. Інших доводів касаційна скарга не містить, а тому Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу у межах позовних вимог та доводів касаційної скарги (стаття 400 ЦПК України), дійшла висновку про відмову
у задоволенні касаційної скарги.

#земельніспори #правонапай

🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp