24/01/2024
🔥Постанова КЦС ВС від 17.01.2024 № 522/17831/20 (61-7951 св 23):
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/116388667
👨⚖️Суддя-доповідач: Луспеник Д. Д.
✅При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу
✔️Предметом касаційного переглядує лише порядок (спосіб) поділу майна подружжя, а саме: а) автомобіля марки Mersedes-Вenz, модель S 500, 2002 року випуску,
б) автомобіля Mersedes-Вenz модель 280, 2000 року випуску, в) земельної ділянки НОМЕР_5 площею 0,1265 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ) гаражу, загальною площею
43,3 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач ОСОБА_1 хотіла поділити вказане майно так, аби виділити їм в особисту власність по 1/2 частині кожному, вважаючи, що суди, виділивши кожному з подружжя певне майно в цілому, вийшли за межі позовних вимог.
Верховний Суд з цим не погоджується.
За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої
статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя
статті 368 ЦК України).
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно зі статтею 68 СК України зазначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частину третю статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що рухоме та нерухоме майно набуто сторонами за час шлюбу, воно є спільним сумісним майном подружжя, ці речі (об`єкти касаційного перегляду) є неподільними, тому підлягають поділу шляхом виділення у власність кожного окремі об`єкти рухомого та нерухомого майна.
Крім того, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що поділивши спільне сумісне майно сторін, суд першої інстанції не вийшов за межі позовних вимог, які заявлялися сторонами, а врахував при визначенні варіанту поділу спірного майна доводи сторін щодо способу такого поділу, тому це не є зміною позовних вимог, а є способом вирішення виниклого спору між сторонами.
У касаційній скарзі зазначається, що відповідач ОСОБА_2 погодився з варіантом поділу спільного майна, запропонованого позивачкою, а суди поділили його усупереч цієї домовленості. Зазначене не відповідає обставинам справи, такої згоди відповідач не надавав. Більше того, у відзиві на касаційну скаргу
ОСОБА_2 не погоджується в цій частині з доводами скарги, погоджується з висновками судів щодо способу поділу нерухомого майна подружжя.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження
№ 14-67 цс 20(пункт 58); постанова Великої Палата Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21, яка стосується саме поділу нерухомого майна подружжя (пункти 23-27, 36).
Зокрема, у пункті 36 наведеної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено таке: «Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 СК України)».
Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року
у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, провадження № 61-6575 св 19, від 17 серпня 2022 року
у справі № 522/8676/20, провадження № 61-1714 св 22.
Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Це узгоджується з нормами СК України та правовими висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові
від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).
Разом з тим, зазначене слід оцінювати у контексті із принципом змагальності цивільного процесу. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81
ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),
що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,
які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку
про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази
за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У зв`язку з викладеним доводи касаційної скарги про те, що суди визначили вартість земельної ділянки не на час вирішення спору (не ринкова вартість) є безпідставними, так як, навпаки, суд зазначив, що поділ майна має здійснюватися за цінами на час вирішення спору. Разом з тим, це не означає, що сторона, яка посилається на певний факт, не повинна надавати докази їх відповідності. Так, ОСОБА_1 у позовній заяві зазначила, що ринкова вартість земельної ділянки становить 15 000 доларів США (а. с. 2, т. 1), При цьому у договорі купівлі-продажу вартість цієї земельної ділянки зазначена - 72 944 грн (а. с. 14-15, т. 1). Для встановлення ринкової вартості квартири на час розгляду справи суд пропонував сторонам надати відповідні докази. Позивачка ОСОБА_1 , зазначаючи у позові певну вартість земельної ділянки, не виконала свого процесуального обов`язку, про що зазначено вище, щодо надання доказів такої вартості земельної ділянки, зазначеної голослівно. Більше того, позивачка надала суду висновок експерта, виконаний на її замовлення, щодо оціночної вартості на час вирішення спору квартир та вартості поліпшень, зроблених у квартирі (а. с. 26-41, т. 1). Отже, з цього виснується, що позивачка знала про свій процесуальний обов`язок довести суду ринкову вартість спірного майна, але щодо земельної ділянки жодного доказу не надала, в експерта таке питання не з'ясовувала, суд призначити експертизу не просила. Відповідач не оспорює вартість земельної ділянки, визначену судом на підставі доказів, наявних у справі. Крім того, спірна земельна ділянка виділена саме ОСОБА_1 , тому її права щодо вартості землі не порушені.
Крім того, ОСОБА_2 вжив всіх можливих заходів для доведення дійсної вартості гаража, тоді як позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження вартості вказаного майна на час вирішення спору, а також не спростувала визначену у висновках експертів ринкову вартість спірного майна.
Доводи касаційної скарги про необхідності скасування ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2021 року щодо приєднання доказів,
є безпідставними, так як суд першої інстанції діяв відповідно до норм процесуального права. При цьому суд апеляційної інстанції надав оцінку цим доводам. Крім того, додаючи висновок експерта щодо вартості гаража,
ОСОБА_2 одночасно уточнив позовні вимоги, відмовився від певних вимог,
а також просив суд продовжити строк для подання відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 з наданням відповідних доказів (а. с. 90-91, т. 1). Отже, порушень норм процесуального права щодо темпоральності подання доказів не порушено.
Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції відповідних правових висновків Верховного Суду є безпідставними, так як висновки судів у наведених справах зроблені за інших фактичних обставин та доказуванням вимог, які відрізняються від наведених.
Доводи касаційної скарги про те, що суд належно не мотивував свій висновок, чому певний автомобіль виділяється їй, а інший - відповідачу, є безпідставними.
Оскаржувані судові рішення ухвалено на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які учасники судового процесу посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні та які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи
(див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки судом надана оцінка всім важливим аргументам сторін. Про вказане, а саме про визначення судом способу поділу майна, яке є нерухомим і неподільним, Верховний Суд вище зазначив, що суд повністю вірно обґрунтував свій висновок.
#судовапрактика #поділмайнаподружжя #сімейніспори
🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp
