22/08/2026
ЦІНОУТВОРЕННЯ У СФЕРІ НАДАННЯ ЮРИДИЧНИХ ПОСЛУГ: ПРИНЦИПИ, КРИТЕРІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
Анотація. У статті досліджено теоретико-методологічні засади ціноутворення на юридичні послуги як особливий вид господарської та професійної діяльності. Розкрито специфіку юридичної послуги як об'єкта ціноутворення, систематизовано принципи та критерії формування ціни, а також простежено, як ці принципи по-різному втілюються в кожній сфері юридичної практики - від адвокатського захисту у кримінальному провадженні до нотаріального посвідчення правочинів.
Метою статті є аналіз моделі оплати праці юриста й адвоката - погодинну, фіксовану, абонентську, гонорар успіху, змішану та капіровану - у їхньому практичному застосуванні в господарському, корпоративному, сімейному, податковому, трудовому праві, праві інтелектуальної власності, супроводі банкрутства, міжнародному арбітражі, а також у нотаріальній діяльності й системі безоплатної правничої допомоги. На основі аналізу законодавства, судової практики Верховного Суду та світових тенденцій розвитку альтернативних моделей оплати виявлено системні проблеми вітчизняного ринку юридичних послуг і запропоновано авторське бачення їх вирішення.
Ключові слова: ціноутворення, юридичні послуги, гонорар адвоката, погодинна оплата, гонорар успіху, судові витрати, ринок правничих послуг, альтернативні моделі оплати, нотаріальний тариф.
Ринок юридичних послуг є одним із найдинамічніших сегментів сфери послуг, що постійно перебуває під впливом змін законодавства, судової практики та економічної кон'юнктури. Попри значну економічну вагу правничої допомоги, методологія ціноутворення в цій сфері залишається фрагментарною, оскільки в Україні відсутні єдині загальнодержавні стандарти визначення вартості юридичних послуг, а рекомендації регіональних рад адвокатів мають виключно необов'язковий характер [10]. Водночас практика розподілу судових витрат демонструє системні протиріччя в оцінюванні розумності та співмірності гонорарів [8]. Це зумовлює актуальність наукового осмислення принципів, критеріїв та моделей ціноутворення на юридичні послуги в їх єдності, а не лише як абстрактної економічної категорії.
Метою статті є систематизація теоретичних засад, принципів і критеріїв ціноутворення на юридичні послуги, наскрізний аналіз механізмів формування ціни в кожній сфері юридичної практики та формулювання науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення відповідної методології в Україні. Досягнення мети передбачає розкриття економіко-правової природи юридичної послуги як об'єкта ціноутворення, систематизацію принципів і критеріїв ціни, характеристику моделей оплати юридичних послуг у їхньому взаємозв'язку з конкретними практиками, аналіз підходів судової практики до оцінки співмірності витрат на правничу допомогу, огляд світових тенденцій розвитку альтернативних моделей оплати та формулювання пропозицій щодо вирішення виявлених проблем.
Ціна, згідно із чинним законодавством України, є формою грошового вираження вартості товару, продукції, робіт чи послуг [1]. Водночас юридична послуга має низку специфічних рис, що ускладнюють застосування до неї класичних моделей ціноутворення, притаманних товарним ринкам. Дослідники звертають увагу на те, що юридичні послуги характеризуються високим ступенем індивідуалізації, нематеріальністю результату, вираженою інформаційною асиметрією між виконавцем і споживачем, а також відсутністю єдиного законодавчого визначення самого поняття юридичної послуги [11]. Класифікатори видів економічної діяльності оперують загальною категорією діяльності у сфері права, що не відображає внутрішньої диференціації практик — від нотаріального посвідчення до супроводу міжнародного арбітражу [11]. Ця неоднорідність об'єкта ціноутворення є першопричиною відсутності універсальної методики визначення вартості юридичних послуг і зумовлює потребу в диференційованому підході залежно від сфери практики, складності доручення та статусу виконавця, яким може бути адвокат, юрист-консультант, нотаріус чи патентний повірений.
Аналіз законодавства та практики дає підстави стверджувати, що ціноутворення у сфері юридичних послуг ґрунтується на кількох взаємопов'язаних засадах. Насамперед діє принцип договірної свободи, згідно з яким розмір гонорару та порядок його обчислення, фіксований чи погодинний, а також умови сплати визначаються сторонами в договорі про надання правничої допомоги [2]. Поряд із ним застосовується принцип економічної обґрунтованості, що вимагає відображення в ціні реальних витрат часу, кваліфікації та ресурсів виконавця, а не довільного встановлення суми. Особливого значення набуває принцип співмірності або розумності, який реалізується передусім у процесуальному контексті відшкодування судових витрат і передбачає відповідність заявленої суми складності справи, обсягу виконаної роботи, витраченому часу та ціні позову [3]. Не менш важливим є принцип прозорості та передбачуваності, актуальність якого зростає в умовах критики традиційної погодинної моделі за непрозорість формування підсумкової суми для клієнта [14]. Разом з ринковою логікою діє принцип диференціації, що ставить ціну в залежність від кваліфікації виконавця, складності справи, судової інстанції, строковості виконання доручення та регіону надання послуги. Соціальний вимір ціноутворення розкривається через принцип доступності, який втілюється в існуванні державно регульованих механізмів оплати для вразливих категорій клієнтів у межах системи безоплатної правничої допомоги. Нарешті, принцип професійної етичності обмежує застосування окремих моделей оплати, зокрема гонорару успіху, у тих категоріях справ, де це суперечить публічному інтересу чи природі спору, як-от у сімейних і кримінальних справах [5].
У процесуальному законодавстві України закріплено найбільш чітко артикульовані критерії оцінки вартості правничої допомоги. Відповідно до частини четвертої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України та частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, а також ціною позову або значенням справи для сторони, зокрема впливом її вирішення на репутацію сторони чи публічним інтересом до справи [3; 4]. Верховний Суд неодноразово підкреслював, що ці критерії застосовуються судом лише за наявності клопотання іншої сторони та відповідних доказів невідповідності заявлених витрат [8]. Показово, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 лютого 2024 року у справі № 910/12155/22 визнала помилковим підхід, за яким досвідченість адвоката використовується як самостійна підстава для зменшення суми відшкодування, оскільки це суперечить принципу розумності [8]. Поряд із процесуальними критеріями на формування ціни впливають і суто ринкові чинники - кваліфікація та репутація виконавця, спеціалізація, географія надання послуги, адже столичний ринок традиційно дорожчий за регіональний, терміновість виконання доручення, ризикованість справи, категорія клієнта, який може бути фізичною особою, малим бізнесом чи корпорацією, а також наявність альтернативних, позасудових способів вирішення спору.
Практика виробила кілька основних моделей оплати праці юриста й адвоката, кожна з яких має власну сферу оптимального застосування. Погодинна модель, або billable hour, залишається домінівною у світовій практиці з кінця 1970-х років [17]; її перевага полягає в прямому зв'язку винагороди з витраченим часом, а недолік — у відсутності стимулу до ефективності та в непрозорості для клієнта, який не завжди розуміє, чому підготовка документа потребувала саме стільки годин [14]. За даними профільних оглядів ринку, у 2024 році погодинні ставки в провідних американських фірмах зросли на десять відсотків, що вдвічі перевищує темп попереднього року, а ставки партнерів у топових фірмах сягають тисячі шестисот вісімдесяти доларів на годину, тоді як молодші юристи виставляють рахунки від семисот сімдесяти п'яти доларів на годину [14]. В Україні орієнтиром мінімальної погодинної ставки слугують рекомендовані ставки адвокатського гонорару, які встановлюються радами адвокатів регіонів на рівні п'ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб за годину роботи, як це передбачено рішеннями Ради адвокатів Чернігівської області від 17 березня 2023 року № 119 та Ради адвокатів Харківської області від 21 березня 2021 року № 13/1/7 [10]. Фіксована, або акордна, плата за визначений обсяг робіт застосовується там, де результат і трудовитрати достатньо передбачувані, зокрема в реєстраційних процедурах, підготовці типових договорів, реєстрації торговельних марок та інших об'єктів права інтелектуальної власності, супроводі стандартних страхових вимог [15]; ця модель забезпечує клієнту прогнозованість витрат, проте є менш придатною для непередбачуваних категорій справ, як-от складний судовий спір чи супровід злиття й поглинання компаній [15]. Абонентська модель, відома як retainer, передбачає щомісячну фіксовану плату за визначений обсяг постійного юридичного супроводу бізнесу і типово застосовується щодо середнього та малого підприємництва, якому потрібен доступ до консультацій без витрат на утримання штатного юриста. Гонорар успіху є договірною формою оплати, що здійснюється лише в разі досягнення адвокатом визначеного договором правового результату [9]; судова практика України щодо допустимості цієї моделі є неоднозначною, оскільки Верховний Суд визнавав, що адвокат не може прямо ставити розмір гонорару в пряму залежність від рішення суду в справі [6], тоді як пізніша практика допускає визначення розміру такої винагороди у твердій сумі або у відсотковому еквіваленті до розміру вимог за умови чіткого визначення критеріїв досягнення результату [7]. У світовій практиці, зокрема в модельних правилах професійної поведінки адвокатів США, гонорар успіху прямо заборонений у справах про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та у кримінальних справах з міркувань публічного порядку та захисту клієнта від конфлікту інтересів [5]. Поєднання фіксованої плати за стандартизовані етапи роботи, наприклад due diligence (укр. належна обачність), з погодинною оплатою додаткових ускладнень і переговорів утворює змішану, або гібридну, модель, яка дає змогу збалансувати передбачуваність для клієнта та справедливу винагороду за нетипову роботу [13]. Капірована ставка, або fee collar (укр. фінансовий «коридор/обмежувач»), є погодинною оплатою з наперед узгодженою максимальною межею витрат [15], тоді як бонусна модель, відома як success incentive, передбачає базову оплату незалежно від результату та додаткову винагороду в разі досягнення заздалегідь визначених показників успіху [15]. Окремо стоять державно регульовані тарифи, за якими оплачуються окремі нотаріальні дії та безоплатна вторинна правнича допомога, що встановлюються нормативно, а не на договірних засадах ринку.
Кожна сфера юридичної практики формує ціну на власний лад, поєднуючи описані вище моделі відповідно до своєї специфіки, і послідовний огляд цих механізмів дає найповніше уявлення про реальне ціноутворення в правничій сфері.
У кримінальному захисті, що є класичним ядром адвокатської діяльності, ціна формується переважно на основі погодинної або фіксованої моделі з орієнтиром на регіональні рекомендовані мінімальні ставки [10], тоді як застосування гонорару успіху в цій категорії справ вважається неприйнятним з етичних міркувань за аналогією зі світовою практикою, що прямо забороняє прив'язку винагороди захисника до вироку [5]. У цивільному представництві фізичних осіб - у спорах про право власності, відшкодування шкоди, трудових і споживчих спорах - переважає фіксована оплата за інстанцію або погодинна ставка, а підсумкова сума, що підлягає компенсації програвшою стороною, оцінюється судом за критеріями співмірності відповідно до статті 137 Цивільного процесуального кодексу [8]. У сімейному праві, де йдеться про розірвання шлюбу, поділ майна подружжя, стягнення аліментів чи визначення місця проживання дитини, ціноутворення через етичні обмеження на гонорар успіху [5] переважно базується на фіксованій або погодинній оплаті, оскільки прив'язка винагороди адвоката до результату в такій категорії справ здатна створювати конфлікт інтересів між юристом і клієнтом.
У господарському та корпоративному консультуванні, зокрема при супроводі злиттів і поглинань, домінує гібридна модель, коли фіксована плата покриває структуровані етапи, такі як due diligence чи підготовку транзакційної документації, а погодинна оплата застосовується до непередбачуваного переговорного процесу [13]; водночас вартість послуг, що підлягає компенсації «програвшою» стороною в господарському спорі, оцінюється судом за критеріями співмірності статті 126 Господарського процесуального кодексу [8]. Глобальний ринок демонструє стрімке зростання частки альтернативних моделей оплати в цьому сегменті: за оцінками галузевих оглядів, частка доходу юридичних фірм від таких моделей може зрости приблизно з двадцяти до сімдесяти двох відсотків [14], що відображає запит корпоративних клієнтів на прогнозованість витрат. У супроводі банкрутства та реструктуризації заборгованості поширена змішана модель, коли базова погодинна ставка доповнюється успіховим компонентом, прив'язаним до частки стягнутих або збережених активів, оскільки кінцевий результат такої справи важко спрогнозувати на етапі укладення договору. У трудовому праві, де юрист супроводжує як роботодавців у кадрових спорах, так і працівників у справах про поновлення на роботі чи стягнення заборгованості із заробітної плати, типовою є фіксована плата за типові консультації та погодинна ставка для судового супроводу.
У праві інтелектуальної власності реєстраційні процедури щодо торговельних марок, патентів чи об'єктів авторського права типово оцінюються за фіксованою моделлю завдяки високій передбачуваності обсягу робіт [15], тоді як супровід спорів про порушення прав інтелектуальної власності зазвичай переходить на погодинну або змішану оплату через непередбачуваність тривалості й складності розгляду. У податковому праві та супроводі податкових перевірок поширена комбінація погодинної консультаційної складової з умовним компонентом, прив'язаним до суми повернутих або збережених клієнту коштів, якщо це не суперечить етичним обмеженням щодо гонорару успіху. Земельне право та операції з нерухомістю, включно з реєстрацією прав, як правило, оплачуються за фіксованою ставкою, тоді як супровід земельних спорів у суді тяжіє до погодинної моделі. Антимонопольне право та супровід перевірок Антимонопольного комітету зазвичай передбачають погодинну оплату через високу невизначеність тривалості проваджень, а міжнародний комерційний арбітраж, одна з найдорожчих сфер юридичної практики, традиційно послуговується погодинними ставками провідних міжнародних фірм, які істотно перевищують внутрішній ринок, хоча дедалі частіше застосовуються капіровані ставки для контролю бюджету сторони.
Ціноутворення в діяльності приватного нотаріуса заслуговує на окремий розгляд, оскільки поєднує риси договірного, ринкового ціноутворення з рисами публічно-правового регулювання і суттєво відрізняється від моделі, за якою працює державний нотаріус. Відповідно до статті 19 Закону України «Про нотаріат» державний нотаріус за вчинення нотаріальних дій справляє державне мито у розмірах, установлених законодавством, тобто ціна його послуг є фіксованою й повністю визначається державою [16]. Натомість стаття 31 того самого Закону встановлює принципово інший режим для приватного нотаріуса: розмір плати за вчинення нотаріальних дій визначається за домовленістю між нотаріусом і громадянином або юридичною особою, що робить приватний нотаріат чи не єдиним сегментом нотаріальної системи, де діє класичний принцип договірної свободи ціни. Це підтверджують і підзаконні акти: глава 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, прямо визначає, що приватний нотаріус справляє плату, розмір якої визначається за домовленістю з клієнтом [17].
Водночас ця договірна свобода не є необмеженою. По-перше, підсумкова сума, яку сплачує клієнт приватного нотаріуса, зазвичай складається із двох компонентів — суми, еквівалентної державному миту чи адміністративному збору за відповідну реєстраційну дію, та власне нотаріального тарифу, що є винагородою нотаріуса за фахову роботу, і договірна частина ціни не може бути меншою за розмір мита, встановленого законом для аналогічної дії . По-друге, обсяг того, що входить у кінцеву ціну, є значно ширшим за сам факт посвідчення: до вартості послуги, як правило, включаються правовий аналіз поданих документів, підготовка проєкту договору чи довіреності, технічне забезпечення, а також реєстрація відповідного правочину в державних реєстрах, тому єдиної уніфікованої тарифної сітки на кшталт фіксованого прайс-листа для всіх видів нотаріальних дій не існує .
На практиці ціна послуг приватного нотаріуса формується під впливом кількох факторів, які фактично відтворюють у мініатюрі загальні критерії ціноутворення на юридичні послуги, охарактеризовані вище: складність правочину, оскільки посвідчення іпотечного договору, угоди з часткою в спільній власності чи договору за участю іноземного елемента коштує суттєво дорожче за посвідчення типової довіреності; терміновість виконання, адже вчинення нотаріальної дії поза робочим часом або невідкладно може підвищувати вартість на тридцять-п'ятдесят відсотків ; географія та репутація контори, оскільки ціни в межах одного міста можуть суттєво коливатися залежно від району й завантаженості нотаріуса; а також обсяг супутніх послуг — виїзд нотаріуса за межі контори, додаткове консультування, засвідчення копій чи перекладів. Історія питання свідчить про постійну дискусію щодо доцільності державного регулювання цін приватного нотаріату: ще у 2013 році Міністерство юстиції України пропонувало законопроєкт про запровадження єдиних ставок нотаріальних послуг на всій території країни, аргументуючи це значною розбіжністю цін між державними й приватними конторами та потребою захисту споживача [25], проте ринковий, договірний принцип ціноутворення для приватного нотаріату станом на сьогодні залишається чинним і закріпленим у статті 31 Закону «Про нотаріат» .
Таким чином, приватний нотаріат демонструє показовий приклад гібридного ціноутворення в межах регульованої професії: обов'язковий мінімум ціни задається державою через розмір мита, тоді як верхня межа й структура кінцевої вартості визначаються ринковими механізмами — конкуренцією, репутацією нотаріуса, складністю та терміновістю дії, тобто тими самими чинниками, що впливають на ціну послуг адвоката чи юридичного консультанта, розглянутих у попередніх підрозділах.
Незважаючи на формальну визначеність критеріїв співмірності у процесуальних кодексах, суди користуються широким розсудом при їх застосуванні [8]. Ключова проблема полягає в тому, що зменшення заявлених витрат можливе лише за клопотанням протилежної сторони та за наявності доказів невідповідності критеріям, що на практиці не завжди дотримується послідовно [8]. Це створює непередбачуваність для учасників процесу і водночас є одним із чинників, що стримує розвиток договірного ціноутворення на юридичні послуги, оскільки заявлена в договорі ціна не завжди кореспондує сумі, яку суд визнає обґрунтованою для стягнення з опонента.
Світовий ринок демонструє поступову ерозію монополії погодинної моделі. Критики зазначають, що вона стимулює неефективність і створює ефект чорної скриньки, коли клієнт не може оцінити обґрунтованість витраченого часу [14]. У відповідь на запит корпоративних клієнтів щодо прозорості та бюджетної передбачуваності дедалі активніше застосовуються фіксовані, капіровані, абонентські та змішані моделі [13]. Паралельно розвивається ціннісне ціноутворення, в основі якого лежить оцінка результату та цінності послуги для клієнта, а не витраченого часу виконавця, що поступово змінює саму логіку взаємовідносин юридичної фірми з клієнтом у розвинених юрисдикціях.
Узагальнення викладеного дає змогу констатувати, що вітчизняний ринок юридичних послуг стикається з кількома системними проблемами одночасно. Насамперед в Україні відсутня єдина загальнонаціональна методологія визначення вартості юридичних послуг, а наявні регіональні рекомендації рад адвокатів мають виключно необов'язковий, індикативний характер і не охоплюють неадвокатський сегмент ринку, тобто юридичних консультантів і компанії, що надають правничі послуги поза адвокатурою [10]. Судовий розсуд у застосуванні критеріїв співмірності судових витрат залишається широким і не завжди послідовним, що знижує передбачуваність для учасників процесу [8]. Судова практика щодо допустимості й порядку обчислення гонорару успіху є суперечливою, коливаючись від категоричної заборони прив'язки винагороди до результату справи до визнання допустимості такої прив'язки за умови чіткого формулювання критеріїв [9]. Вітчизняний ринок помітно відстає від світової тенденції переходу до альтернативних моделей оплати та ціннісного ціноутворення, характерних передусім для корпоративного сегмента [14]. Інформаційна асиметрія між виконавцем і споживачем послуги залишається особливо відчутною для фізичних осіб і малого бізнесу, які не мають доступу до порівняльних даних про ринкові ціни [11], а системний галузевий моніторинг цін і статистичні дослідження ринку юридичних послуг в Україні практично відсутні.
На основі проведеного аналізу пропонується комплекс заходів методологічного та інституційного характеру, спрямованих на подолання виявлених проблем у їх сукупності. Насамперед доцільним видається запровадження всеукраїнського рекомендаційного реєстру орієнтовних цін на типові юридичні послуги в кожній із розглянутих сфер практики, який адмініструвався б спільно Національною асоціацією адвокатів України та фаховими об'єднаннями юристів, із диференціацією за регіоном, судовою інстанцією та коефіцієнтом складності справи, за аналогією з підходами до нормування вартості робіт в інших регульованих сферах; такий реєстр міг би оновлюватися періодично залежно від прожиткового мінімуму та ринкової кон'юнктури, зберігаючи при цьому рекомендаційний, а не обов'язковий характер, щоб не суперечити принципу договірної свободи [2]. Для підвищення передбачуваності судової практики варто розробити методичні рекомендації Верховного Суду або Ради суддів у вигляді формалізованої матриці критеріїв співмірності з ваговою системою оцінки складності справи, обсягу робіт, витраченого часу та значення справи, що слугувала б орієнтиром, а не імперативною нормою, для суддів при застосуванні статті 137 Цивільного процесуального кодексу та статті 126 Господарського процесуального кодексу [3]; це дало б змогу зменшити елемент суб'єктивності в оцінюванні розумності витрат, зберігши водночас гнучкість, притаманну судовому розсуду. Доцільно також законодавчо уточнити межі допустимості гонорару успіху, чітко визначивши категорії справ, у яких його застосування виключається, насамперед сімейні та кримінальні провадження за аналогією зі світовим досвідом [5], і встановивши уніфіковану формулу обчислення у вигляді фіксованої суми або відсотка від ціни позову з граничною межею для решти категорій справ, що усунуло б наявну суперечливість судової практики [6]. Для корпоративного сегмента ринку пропонується розробка й популяризація професійного стандарту застосування альтернативних моделей оплати за участю бізнес-асоціацій та юридичних фірм, що сприяло б поступовому переходу від суто погодинної моделі до змішаних і ціннісних підходів відповідно до світової практики [13]. Для зменшення інформаційної асиметрії доцільним є створення незалежної цифрової платформи, свого роду спостережного органу ринку юридичних послуг, для агрегування знеособлених даних про фактичні ціни на типові послуги в кожній сфері практики, що підвищило б прозорість ринку для споживачів, насамперед фізичних осіб і малого бізнесу. Нарешті, у контексті доступності правосуддя варто розглянути запровадження диференційованих соціальних тарифів чи квот безоплатних консультацій для вразливих категорій клієнтів у межах ринкової моделі ціноутворення, що дало б змогу поєднати принцип економічної обґрунтованості з принципом соціальної доступності правничої допомоги в усіх без винятку сферах юридичної практики, від адвокатського захисту до нотаріального посвідчення правочинів.
Ціноутворення на юридичні послуги є складним, багатофакторним процесом, що поєднує ринкові механізми з процесуальними і етичними обмеженнями, властивими лише цій сфері діяльності, і водночас набуває власних особливостей у кожній окремій галузі практики - від кримінального захисту й сімейних спорів до корпоративного консультування, банкрутства, інтелектуальної власності, податкового супроводу, міжнародного арбітражу та нотаріальної діяльності. Проведений аналіз засвідчив, що в Україні відсутня єдина методологія формування ціни на юридичні послуги, а наявні орієнтири, зокрема регіональні рекомендації рад адвокатів і критерії співмірності процесуальних кодексів, мають фрагментарний і здебільшого необов'язковий характер. Порівняння з міжнародною практикою демонструє чітку тенденцію до диверсифікації моделей оплати — від класичної погодинної ставки до альтернативних і ціннісних підходів, що дедалі активніше витісняють погодинний білінг у розвинених юрисдикціях. Запропонований у статті комплекс заходів, від створення рекомендаційного реєстру цін до формалізації критеріїв судової оцінки розумності витрат і розвитку стандартів альтернативної оплати, спрямований на підвищення прозорості, передбачуваності та соціальної справедливості ціноутворення на юридичні послуги в Україні, що є перспективним напрямом подальших наукових досліджень.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Про ціни і ціноутворення : Закон України від 21.06.2012 № 5007-VI. URL: https://ips.ligazakon.net/document/T125007 (дата звернення: 06.08.2026).
2. Про адвокатуру та адвокатську діяльність : Закон України від 05.07.2012 № 5076-VI. Ст. 30. URL: https://protocol.ua/ua/pro_advokaturu_ta_advokatsku_diyalnist_stattya_30/ (дата звернення: 06.08.2026).
3. Огляд практики застосування критеріїв співмірності витрат на професійну правничу допомогу за статтею 137 ЦПК України : презентаційний матеріал Верховного Суду. URL:https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/PREZ_Guleykov_13_10_2021_1.pdf (дата звернення: 06.08.2026).
4. Дубчак Л. Витрати на правову допомогу в світлі практики Верховного Суду. ЛІГА.Блоги. URL: https://blog.liga.net/user/ldubchak/article/59608 (дата звернення: 06.08.2026).
5. Гонорар адвоката: ключові питання та виклики. Вища школа адвокатури НААУ. 2024. URL: https://www.hsa.org.ua/blog/gonorar-advokata-kliucovi-pitannia-ta-vikliki (дата звернення: 06.08.2026).
6. Орєшкін В. П. Гонорар успіху адвоката в Україні і світі. Журнал східноєвропейського права. URL: https://easternlaw.com.ua/uk/sudoustrij-prokuratura-ta-advokatura/oryeshkin-v-p-gonorar-uspixu-advokata-v-ukra%D1%97ni-i-sviti (дата звернення: 06.08.2026).
7. Гонорар успіху представника в контексті витрат на правничу допомогу. Юридична психологія. 2021. № 1 (28). URL: https://psychped.navs.edu.ua/index.php/psychped/article/download/1410/1409/ (дата звернення: 06.08.2026).
8. П'ять аспектів компенсації витрат на правничу допомогу: судова практика. Національна асоціація адвокатів України. 2025. URL: https://unba.org.ua/publications/10642-5-aspektiv-kompensacii-vitrat-na-pravnichu-dopomogu-sudova-praktika.html (дата звернення: 06.08.2026).
9. Гонорар успіху як форма оплати винагороди адвокату: практика Верховного Суду. Kravets & Partners Law Firm. 2024. URL: https://knpartners.com.ua/en/gonorar-uspihu-jak-forma-oplati-vinagorodi-advokatu-praktika-verhovnogo-sudu/ (дата звернення: 06.08.2026).
10. Щодо рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару : лист-роз'яснення. Міністерство економіки України. URL:https://www.kmu.gov.ua/storage/app/bills_documents/document-2648732.pdf (дата звернення: 06.08.2026).
11. Поняття юридичних послуг та їх класифікація. Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту. 2012. Вип. 4. URL:https://herald.chite.edu.ua/content/download/archive/2012/v4/NV-2012-v4_66.pdf (дата звернення: 06.08.2026).
12. Основні проблеми ціноутворення в Україні. 2020. № 2. URL:http://lsej.org.ua/2_2020/42.pdf (дата звернення: 06.08.2026).
13. Alternative Fee Arrangements for Law Firms. LawPay Blog. 2025. URL: https://www.lawpay.com/about/blog/alternative-fee-arrangements-for-law-firms/ (дата звернення: 06.08.2026).
14. Alternative Fee Arrangements: The Mid-Sized Law Firm's Guide to Modern Billing. LeanLaw Blog. 2025. URL: https://www.leanlaw.co/blog/law-firm-alternative-fee-arrangements-guide/ (дата звернення: 06.08.2026).
15. Alternative Fee Arrangements Explained. BrightFlag Resources. 2024. URL: https://brightflag.com/resources/alternative-fee-arrangements-examples/ (дата звернення: 06.08.2026).
16. Про нотаріат : Закон України від 02.09.1993 № 3425-XII. Ст. 19. URL: http://notarius-svyatoshino.com.ua/publications/75-ye-pytannia-notarialni-nadii-rozmir-oplaty-posluh-notariusa-ne-zavzhdy-vidpovidaie-suchasnym-tsinovym-realiiam.html (дата звернення: 06.08.2026).
17. Лісова Н. Державне мито та приватні нотаріуси: законодавство та нюанси оплати. URL: https://pravo.expert/notariat/derzhavne-myto-ta-pryvatni-notariusy.html (дата звернення: 06.08.2026).
