01/05/2026
В польському правові договір не має абсолютної сили. Ключове правило прямо встановлене у ст. 58 § 1 Kodeks cywilny: правочин, що суперечить закону або спрямований на його обхід, є недійсним і не породжує правових наслідків у цій частині — незалежно від того, що сторони підписали.
Ситуація №1: Неповернення застави (кауції) 💰
Кауція — це не «штраф» і не «винагорода» орендодавця, а забезпечення його можливих вимог.
Ключове правило: сторона, яка утримує кошти, зобов’язана довести підставу їх утримання (ст. 6 Kodeks cywilny).
Це означає:
— повинні існувати докази шкоди або заборгованості (протокол, фото, рахунки) 📄
— звичайний знос (normalne zużycie) не є підставою для утримання коштів ❌
— витрати на фарбування стін можливі лише за наявності реального пошкодження
За відсутності доказів — утримання кауції не має правової підстави.
Ситуація №2: Вимога роботодавця повернути витрати на навчання 📚
Відповідно до ст. 103⁵ Kodeks pracy, обов’язок відшкодування витрат можливий лише за наявності письмової угоди, яка визначає умови та обсяг таких витрат.
Сам факт навчання не створює автоматичного обов’язку їх відшкодовувати.
Додатково, ст. 10 Kodeks pracy гарантує свободу праці. Це означає, що працівника не можна фактично обмежити у зміні роботи або примусити залишатися у роботодавця фінансовими санкціями без чіткої правової підстави 🚫
Ситуація №3: Вимога рієлтора оплатити послуги, які вже не потрібні
Ст. 385¹ Kodeks cywilny передбачає, що умови договору, які не були індивідуально узгоджені та порушують баланс сторін на шкоду споживачу, не зв’язують споживача (так звані „klauzule abuzywne”).
Це означає:
— оплата послуг, які фактично не надані або втратили сенс, не створює обов’язку її здійснювати ❌
— нав’язані умови без реальної можливості їх обговорення можуть бути усунені із договору ⚠️
— винагорода, яка не відповідає обсягу послуги, підлягає оскарженню ⚖️
Якщо умови договору:
— суперечать закону ❌
— порушують баланс сторін ⚖️
— або не мають фактичного підґрунтя ⚠️
вони не створюють обов’язку їх виконання ⚖️
Підпис сторін не легалізує положення, які суперечать закону. У таких випадках застосовуються норми права, а не зміст договору.
