24/08/2026
За 35 років незалежності ми багато говорили про право України мати свою мову, історію, культуру і голос.
Але є ще одне право, про яке говорять значно менше: право не втрачати те, що ми створюємо.
І саме розуміння того, що означає захищати українське, за цей час суттєво змінилося.
Спочатку йшлося про те, щоб повертати українським митцям їхній культурний контекст — називати українськими тих, кого роками представляли частиною російської культури.
Потім фіксувати походження наших традицій. У 2022 році культуру приготування українського борщу внесли до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Це не означає виключного права чи «власності» на борщ, але фіксує його зв’язок з українською культурою.
Наступний рівень — юридично захищати зв’язок продукту з українською територією.
Показовий приклад «Мелітопольська черешня». Це українське географічне зазначення, пов’язане з конкретною територією та її економічною цінністю. Коли росія зареєструвала це позначення у себе, вкотре намагаючись привласнити те, що їй не належить, Україна порушила питання його захисту вже на міжнародному рівні.
Для мене захист інтелектуальної власності — це теж частина незалежності.
І я рада, що сьогодні ми не лише створюємо українське, а й дедалі краще розуміємо, як його захищати так, щоб права залишалися за творцями, а зв’язок з Україною не втрачався.
Бо захищати те, що ми створюємо, це теж спосіб берегти своє.
